Чим займалися спецпідрозділи МГБ при створенні колгоспів на Західній Україні?

На цій світлині ви бачите стару вирізку із чернігівської газети 1932 року, в якій діти відкрито і демонстративно причому – назавжди зрікаються свого рідного батька, бо він посмів… вийти з колгоспу “Шлях Ілліча”!

І, от редакція газети закликає усіх брати приклад з тих дітей, бо вони – “…це ті нові люди, що народжуються й народжуватимуться з горна кузні соціялізму”.

Чи було щось подібне через два десятиліття, коли та радянська влада перейшла Збруч і зайшла на Західну Україну..?

Тут не те що було… Тут при тій горезвісній колективізації починаючи із 1947 року пролилися моря сліз, крові та нестерпного болю і жалю за своєю найріднішою худібкою і землею… Бо тутешні галицькі українці не були мовчазними рабами. І, селянство – за підтримки ОУН і УПА – почало боротьбу. Причому таку боротьбу, що відрядження на Західну Україну у ті роки сприймалося точнісінько так само, як через пару десятиліть відрядження радянського військового їхати воювати в Афганістан.

Бачачи, що галицькі українці аж настільки затяті у своїй нелюбові до колгоспів, то парткерівництво УРСР розпочало на захід від Збруча справжній терор проти мирного населення. Наприклад, у село Ямниця на теперішній Івано-Франківщині приїжджав Микита Хрущов і вчергове – вже тут на місці – закликав створювати колгоспи. Але переважна більшість його (Хрущова) виступ у цьому селі не підтримала заявивши, що за будь-яких обставин до колгоспу не вступатимуть. Річ у тім, що у цій Ямниці діяла боївка ОУН із 13 осіб на чолі із Анастасією Савчак, яке вперто і послідовно провадила антиколгоспну агітацію. (деяку інформацію до свого допису я почерпнув зі статті: М.Сеньків “Опір ОУН і УПА колективізації західноукраїнського села, 1944–1952 роки).

Майже одразу по приході на Західну Україну радянська влада почала повсюди залучати до створення колгоспів війська МГБ. Наприклад, 26 березня 1947 року біля села Ільці поблизу Жаб’є на теперішній Івано-Франківщині упівці обстріляли підрозділ МГБ, який виїхав на підтримку колгоспної агітації. В результаті під час бою були вбиті начальник райвідділу МГБ Беляєв, оперуповноважений Булка, а командира винищувального батальйону Зозулю упівці взяли у полон і відтоді його подальша доля невідома. У подібний спосіб був знищений майже увесь райпартактив в селі Дядьковичі біля Рівного.

Ще такий приклад: у селі Волошинове біля Старого Самбора на Львівщині шість озброєних активістів із місцевої райадміністрації погрозами, шантажем і побоями примушували селян підписувати заяви про вступ до колгоспу. Але місцеві сповістили найближчий підрозділ УПА і, коли той раптово наскочив то вбив там на місці двох організаторів колгоспу, а з іншими “активістами” провів роз’яснювальну роботу. Відомо що в селі Кобло українські підпільники вбили дільничного міліціонера, а також заступника Старо-Самбірського райвідділу міліції Чорного і голову колгоспу, які репресіями почали заганяти селян до колгоспу.

Впродовж лише 1946 року УПА провели на Західній Україні 2598 заходів на тему “Геть сталінські колгоспи!”, на яких упівці роз’яснювали і попереджали селян не віддавати своє майно, худобу і земельні ділянки до колективних господарств.

Зважаючи на наростаючий спротив колективізації, оті прийшлі з-за Збруча “активісти” користуючись підтримкою військ МГБ, почали чим раз частіше вдаватися до просто таки лютого садизму. В архівних матеріалах у деталях описано як нашим селянам оті синьопогонники разом із районним партактивом виривали волосся, зуби, серця і ніздрі, виколювали очі, випікали на обличчі тавро та гвалтували жінок, коли не було кому за них заступитися.

Наприклад, начальник Бібрського райвідділу МГБ у Львівській області, такий собі Богомолов сокирою відрубав голову упівцю Григорію Паньківу з Підгородища. Потім він схопив його молодшого брата Ярослава і піддаючи тортурам вимагав від нього виказати українських підпільників. При цьому він бив цього неповнолітнього шомполами і по-садистському щипцями повідривав йому вуха. Ще такий приклад: 14 травня 1946 року начальник Журавнівського райвідділу МГБ Дрогобицької області капітан Фьодоров і лейтенант Сільченко заарештували за підозрою у співпраці з ОУН, П.Яцишина. Після страшних катувань його вбили, а понівечене тіло кинули у Дністер. Ще такий приклад: старший уповноважений Славського райвідділу МГБ, Доля викликав до себе на допит арештованого Василя Дем’яна. Під час допиту побив його майже до смерті, після чого за вказівкою начальника відділу, вони вивезли того Василя Дем’яна за три кілометри від Славська і розстріляли, а тіло скинули у криницю.

І, подібних прикладів – безліч. Так, у березні 1948 року спецгрупа МГБ на чолі з агентом “Крилатим” видаючи себе за бійців УПА жорстоко катували Гордія Паламарчука і його доньок зі села Гриньки Дубровицького району Рівненської області. А, вчочі 23 липня 1948 року ця ж спецгрупа МГБ запровадила до лісу мешканку села Підвисоцьке Ніну Репницьку, яку спочатку жорстоко побили, а потім згвалтували і підвісили догори ногами…

Чим мали на отаке, відповісти хлопці з лісу..? Та звісно чим – таким самим терором і тотальним винищенням усього радянського. Згідно зі статистикою органів держбезпеки УРСР у повоєнний час на Західній Україні було вбито близько 30 тисяч партійних і радянських “активістів колгоспного будівництва”, а ще – до 20 тисяч співробітників МГБ, міліціонерів і прикордонників.

… Звісно, сьогодні слово “колгосп” сприймається на Західній Україні яку щось дуже далеке і архаїчне. Але ми не маємо права забувати, що більшість галицьких українців у ті повоєнні роки категорично не хотіла ніякої сталінської колективізації.

А, головно – наші люди не мовчали, а захищаючи себе і свої сім’ї почали фахово і масово чинити збройний опір прийшлим зі сходу окупантам…

Микола Бандрівський