Чи відродиться українське село після війни?

Чи відродиться українське село після війни? Так. Але вже інше село. Не те, де чекали допомоги, а те, де люди самі стають господарями на своїй землі.

Ми маємо половину всіх чорноземів Європи. Більше 25% усіх сільськогосподарських угідь континенту — в Україні. За таку землю сотні років ішли війни. Її намагалися відібрати — і зараз намагаються. Мільйони українців загинули, боронячи її.

Практично кожна сім’я отримала частку цього безцінного багатства — свій пай. Безкоштовно. Але не всі оцінили: хтось продав, більшість здала в оренду за безцінь. І тепер гарно співають сумні пісні про «важку селянську долю», яку самі для себе створили. Жаліються, що нема кому працювати, бо це важко.

Але війна закінчиться. І наші заробітчани повернуться — не тому, що тут легше, а тому, що там, за кордоном, їх оцінюватимуть тільки по праці, не по паспорту. Тимчасові переселенці стануть тимчасовими й за кордоном. А тут — буде робота, буде перспектива, буде майбутнє.

Бо ми маємо все: землю, досвід, розум, працю і натхнення. Наші люди вже бачили, як у Європі працюють овочівники, ягідники, фермери, кооперативи. І принесуть сюди нову філософію до землі — з любов’ю, технологіями і вірою в результат.

Село відродиться,мколи пай стане не папером, а активом,ма робота на себе — не ризиком, а гордістю.мКоли молодь зрозуміє, що майбутнє — не в еміграції,ма в праці на своїй землі.

Країна обов’язково відродиться. Буде красива, сучасна і багата. Та якщо не українці працюватимуть на цій землі — то прийдуть інші. Араби, китайці, мусульмани, африканці — ті, хто цінує землю і працю. І тоді може статися страшне — українцям може не залишитися місця в Україні.

Дуже б цього не хотілося. Бо ця земля — не просто чорнозем. Це наша душа, наша пам’ять, наша доля. І відродження почнеться тоді, коли ми самі повіримо в її цінність.

Українське село — це не минуле. Це майбутнє. Ми або його створимо, або втратимо назавжди.

Михайло Апостол