Фрагмент збірника репортажів та нарисів “Гори і люди”, написаних за останніх двадцять років журналістської діяльності
Iсторiя Манявського скиту, який свого часу називали українським Афоном, приховує багато нерозгаданих досi таємниць. I найбiльшою загадкою для дослiдникiв залишаються цiлющi властивостi води, яка збирається всерединi печери, що утворилася у велетенському каменi, який лежить на горi поряд iз монастирем. Здавна монахи користувалися цiєю водою для зцiлення недужих i недаремно, мабуть, цю брилу нарекли Блаженним каменем.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині розшукують чоловіка, якого підозрюють у важкому злочині
- Тернопільщина втратила захисника Назарія Недобійчука
…Найдавнiший в Карпатах православний монастир Скит Манявський стоїть вiдразу за селом i давно уже перетворився на один з найбiльш вiдвiдуваних куточкiв Прикарпаття. До Маняви йдуть паломники, їдуть автами та екскурсійними автобусами допитливі туристи. Тут завжди людно, якась надзвичайна сила притягує сюди, як магнiтом.
Але щоб вiдчути сповна справжню сакральнiсть цього дивовижного мiсця, до монастиря краще йти через гори. Пiшої мандрiвки не треба боятися: через магнетичну привабливiсть скиту, тут майже неможливо заблукати. Зрештою, саме так, через непрохiднi ліси, у безлюдній тишi, яку порушував лише шум вiтру у верхiв’ях смерек,десь у ХІІІ столітті приблукали в цю тодi ще незаселену пустку
двоє монахiв з Києво-Печерської Лаври — Iоаникiй та Пахомiй.
Нинiшнiй Скит Манявський, який стоїть, впираючись в гору, на околицi села, iснує тiльки з початку XVII столiття. А первiсний осiдок монахiв, печерний скит, розташований трохи далi i вище.За колишнiм монастирським озерцем, у тiснiй гiрськiй ущелинi, у зворi, стоїть велетенська брила-горган iз печерною нiшею – Блаженний камiнь. Саме тут, як говорить легенда, оселилися два київськi ченцi-мандрiвники – засновники Манявського скиту.
У цiй печерi монахи сплели двi лiски, зробили загату з моху, обшили кам’янi стiни луб’ям, влаштували посерединi дверi-ворота. Вони прикрасили своє житло, поставили на столi хрест, iкони та фляги. Стiл, лави, полицi i ложе – все вони мали з каменю. За піч їм були чотири кам’янi плити. А ще у печері було джерело, яке й стало причиною заснування монастиря саме тут.
Легенда говорить, що пiсля зруйнування Києва ханом Батиєм, два монахи iз Лаври подалися свiтом, щоб заснувати новий монастир. Один мав iз собою золотий хрестик, iнший — воду з джерела Києво-Печерської лаври та вагу. Усюди, де ченці проходили, вони зважували воду з рiчок та струмкiв, порiвнюючи її з тiєю, що мали з собою. Так вони й добрели до Карпатських гiр. Тут їм зустрiвся рибалка, який, розпитавши у прибульцiв про мету їхньої подорожi,запросив їх до своєї оселi — печери у велетенському каменi.
Той рибалка був не хто iнший, як сам Люципер, який хотів завадити будiвництву в цьому мiсцi монастиря. Тож тiльки-но монахи зайшли до печери, позаду вiдразу опустилися тисовi дверi, а звiдусiль на них накинулись чорти. Тiльки свята вода та хрест допомогли монахам подолати нечисть. А коли вони зважили воду з тутешнього джерела, то зрозумiли, що саме тут є те мiсце, яке так довго шукали. Кришталево чиста вода, яка пробивалася тут крiзь камiнь, була чудодiйною i цiлющою…
Iсторiя стародавнього, печерного скиту все ще малодослiджена. Тiльки з легенд i переказiв можна дiзнатися про те, як провадили своє богомiльне життя у печерi Блаженного каменю його першi поселенцi. I чи не в кожнiй такiй оповiдi є свiдчення того, що монахи здавна тут займалися цiлительством. У горах вони збирали трави i квiти, настоювали їх на тутешнiй чудодiйнiй водi — i не було кращих лiкiв вiд усiляких недуг.
Цi народнi перекази свого часу уважно вивчав Iван Франко,збираючи матерiал для iсторичної повiстi “Захар Беркут”. Згодом, описуючи життя головного героя, письменник мимохідь вiдзначив, що Захар три роки провiв у скитських монахiв, якi навчали його гоїти рани та зцiлювати хвороби. А в коментарях до цiєї повiстi Франко зауважив, що, згадуючи скитських монахiв, не мав на увазi iсторичного Манявського скита, заснованого напочатку XVII столiття Йовом Княгиницьким, а користувався переказом про “перших апостолiв карпатського Пiдгiр’я” – київських ченцiв.
Невiдомо, як i коли занепав стародавнiй скит у печерi Блаженного каменю. Можливо, причиною цього стало монголо-татарське нашестя. Але минули роки i за сподвижництва Йова Княгиницького, який спершу жив пустельником в лiсах бiля Маняви, у 1612 роцi постали першi будiвлi нинiшнього монастиря. Про чудодiйнi властивості води з Блаженного каменя монахам було вiдомо. За цiєю водою, як за лiками для оздоровлення зору та втихомирення болю, сюди прибували навiть посланцi вiд європейських монархiв.
Та коли за наказом австрiйської влади у 1785 роцi монастир у Манявi закрили, джерело у Блаженному каменi… зникло. Бiльше двохсот рокiв печера простояла сухою. I тiльки з відновленням монастиря тут знову почали збиратися краплi цiлющої вологи.
серпень 2003 року
