Чотири дипломатичні паспорти Єрмака: конспірація, втеча чи щось значно більше?

Із виступу народного депутата Володимира Ар’єва у Верховній Раді країна дізналася цікаву деталь: керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку видали одразу чотири дипломатичні паспорти.

Чотири.

І тут питання навіть не в самому факті. Питання — навіщо одній людині така кількість дипломатичних документів. Бо дипломатичний паспорт — це не сувенір і не бонусна картка для часто літаючих пасажирів. Це інструмент. А будь-який інструмент має конкретне призначення.

На мою думку, причин тут може бути дві.

Перша — конспірація переміщень.

Кілька паспортів дозволяють плутати маршрути, приховувати в’їзди й виїзди та ускладнювати контроль за пересуванням. Причому не лише для журналістів чи громадськості, а й для українських державних структур.

Нагадаю, коли НАБУ звернулося до Державної прикордонної служби щодо інформації про перетин кордону Єрмаком, раптом з’ясувалося, що ці дані… зникли з бази.

Видалені.

І ось тут починається найцікавіше. Бо коли зникають дані про пересування однієї з найвпливовіших осіб держави — це вже не про технічний збій. Це виглядає як свідоме знищення інформації.

А знищення інформації — це завжди питання: що саме намагалися приховати?

Куди їздив Єрмак? З ким зустрічався? Які були реальні цілі цих поїздок? Суспільство цього не знає.

І, думаю, це лише верхівка айсберга.

Друга причина — значно прагматичніша.

Кілька паспортів можуть бути страховкою на випадок проблем із законом. Якщо один документ доведеться здати після рішення суду чи обрання запобіжного заходу — залишаються інші.

Тобто можливість спокійно перетнути кордон нікуди не зникає.

Саме тому, якщо правоохоронні органи дійсно проводять об’єктивне розслідування, ці дипломатичні паспорти мають стати предметом окремої уваги слідства. Вони містять надзвичайно важливу інформацію — маршрути, країни, часові проміжки, дипломатичні візи, відмітки та інші дані, які можуть дати відповіді на багато питань.

І я переконаний: історія з можливим відмиванням коштів — це далеко не фінал.

Це лише початок.

Бо проблема не лише у корупції. Значно страшніше, коли людина при владі починає діяти не в інтересах держави, а в інтересах власного виживання, впливу чи зовнішніх гравців.

Саме тому історія з чотирма дипломатичними паспортами — це не бюрократична дивина. Це маркер системи, яка давно перестала пояснювати свої дії суспільству.

І чим більше спливатиме фактів — тим важче буде робити вигляд, що нічого не відбувається.

Тарас Савчук