Виконуючи бойове завдання, спецпризначенця поранив ворожий FPV. Уже чотири місяці Богдан Бурба, старший сержант батальйону спецоперацій «Еней» Департаменту поліції особливого призначення Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», лікує важкі поранення і вірить, що зможе повернутися до побратимів боронити рідну землю.
До повномасштабного вторгнення рф в Україну Богдан Бурба працював патрульним поліцейським, а згодом у роті поліції особливого призначення. Вже у квітні 2024 року Джагер приєднався до об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Після навчання та злагодження батальйон спецоперацій «Еней» вирушив виконувати бойові завдання на Харківщину – Вовчанський напрямок. Лютівець розповів про своє перше завдання — як допомагали нашим захисникам вибратися із ворожого кільця.
Перегляньте також:
- Науковець, педагог, психолог, юрист з Тернопільщини тримає оборону на передовій
- США закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років, – Reuters
«На завдання ми пішли вдесятьох. Цілу ніч тримали оборону лікарні. Стрілецькі бої не припинялися. Ворог обстрілював нас із мінометів, закидав гранатами, димовими шашками».
Це було перше бойове хрещення Джагера та його побратимів. Старший сержант поліції тоді отримав осколкове поранення ноги.
«Коли ми переходили з лікарні в будівлю, що вціліла, по нас вів прицільний вогонь снайпер. Дехто з побратимів отримав кульове поранення, мені в ногу прилетів осколок від гранати».
У стабілізаційному пункті медики оглянули поранених і прийняли рішення евакуйовувати Богдана та ще шістьох бійців. До місця, звідки авто забирало поранених, ще треба було дійти.
«Дорога пролягала через міст, — згадує Богдан. – Увесь час по нас «працював» ворожий кулеметник і супроводжували дрони зі скидами».
Аби врятуватися, Богдану з товаришами довелося перепливати річку у повному екіпіруванні – шоломах, броні та з рюкзаками. Утім за переправою на них чекало нове випробування – ворог знову крив мінометним вогнем. Один із поранених отримав ще одну травму і його треба було нести.
«Ми наклали йому шість турнікетів та інклюзивну пов’язку, адже була пробита легеня. Побратими взялися нести його, я ж забрав на себе всю їхню зброю. В евакуаційне авто ми не зайшли, а заповзли», – пригадує лютівець.
Тоді з-під шквального обстрілу, на щастя, всім вдалося врятуватися. Всього шість днів Богдан лікувався у госпіталі. Після він одразу повернувся у стрій до побратимів, і разом з ними заходив вже на інші позиції. Боєць каже, що головне завдання роти було заступати на спостережні пункти, і в разі появи ворога відкривати вогонь на ураження.
«У Вовчанську настільки все було простріляне, здається, міномет був у кожну точку направлений. Ворог тільки бачив ціль — там все лягало».
Кожну переправу у Вовчанську бійці називали дорогою життя. Щоразу, коли наші захисники заходили, одразу починався артилерійський чи мінометний обстріл. Не жалів ворог і КАБів.
«За чотири доби ми нарахували десь 120 прильотів керованих авіабом. Коли прилітає КАБ – це просто все трясеться, земля ходить під ногами, будинки падають, розвалюються».
Згодом батальйон «Еней» перекинули для укріплення оборони на Торецький напрямок.
«Ворог не переставав штурмувати. Тих чотири доби там просто було пекло, але ми своє завдання виконали — позиції втримали».
Тоді Богдан отримав важкі поранення руки та ноги — ворожий FPV прилетів йому плече і вибухнув.
Боєць каже, понад усе вдячний бойовому медику на псевдо Кеня. Саме він разом із побратимом Білкою рятували його на полі бою і тампонували рани. Найскладніше було винести Джагера з позиції.
«Я був у свідомості та чув, як у стовбури дерев влітають осколки снарядів. Дорогою до стабілізаційного пункту весь час дивися на годинник, переживав за накладений турнікет. Хлопці мені його то послабляли, то затягували, аби не втратив ногу».
Позаду чотири місяці лікування, понад 20 операцій. Наразі Богдан ще чекає на оперативне втручання, аби відновити функцію верхньої кінцівки. Лікарі дають втішні прогнози і боєць їм вірить, а найбільше – у власні сили.
Джагер каже, що війна назавжди змінила його життя, утім він понад усе хоче, аби перестали гинути люди, а діти не бачили цих жахіть.
