Чому піднімаються ціни на комуналку?

Яку б цифру ми не побачили в нашій свіжій платіжці за компослуги — знаймо: це копійки порівняно із сумами, що їх сплачують європейці. Водночас ці «копійки» для українців — немалі гроші. Тому люди не розуміють, куди вже далі підвищувати тарифи на «комуналку».

Але Європейський союз, Світовий банк і ще низка впливових організацій, від яких залежить, чи буде в нас майбутнє, пропікають Україну аж до кісток докірливими поглядами. Бо війна війною, а реформи треба було втілити в життя ще позавчора. Зокрема, тарифну в житлово-комунальній сфері. Експерти визнають: для цього потрібна передусім політична воля керманичів країни, кожен із яких уже створив рай на землі для своєї родини, бізнесу і боїться змін, як дідько ладану. Політики мають підстави гальмувати цей процес. Бо інакше як пояснити їхню бездіяльність? Ох, нема на нас Бальцеровича…

Не такою має бути політика держави, що проситься до Євросоюзу. Не треба винаходити велосипед — варто лише зважитися перейняти досвід інших країн. Хоча б Польщі, яка ще на початку 90-их років минулого століття вдалася до «шокової терапії» — радикальних реформ, що вивели її з глибокої економічної прірви. Здається, ще недавно українці масово допомагали полякам виживати, а нині дивуються їхньому рівню життя.

Дехто скаже: в країні війна, тому реформи почекають. Чекати небезпечно. Кожен день такого чекання заганяє нас у пастку, підштовхує до прірви. Тому країна вимушена однаково успішно воювати на двох фронтах. І оборонятися від агресора, що топить у крові й зрівнює із землею її схід, і рятувати економіку, крок за кроком наближаючи одну з ключових незалежностей держави — енергетичну. Вона не має ціни.

А тепер детальніше про те, чому тарифи на «комуналку» не можуть залишатися такими, як є. Річ у тім, що ринкова ціна газу для України — одна з найвищих у Центрально-Східній Європі, а населення на початку минулого року отримувало цей газ за ціною вп’ятеро нижчою, ніж угорці, й удев’ятеро нижчою, ніж німці й австрійці. Навіть після підвищення тарифів ми сплачуємо мізер від ринкової вартості газу. Ситуацію суттєво ускладнив обвал гривні. Тож збитковий «Нафтогаз» обходиться бюджету країни, як освіта, культура й медицина вкупі. Тільки на перший квартал 2015 року він витратив 31,5 мільярда гривень із держбюджету на погашення різниці між платою за тепло від населення і ринковою вартістю газу.

Низька ціна не сприяє його ефективному використанню, призводить до надлишкового імпорту, унеможливлює інвестиції в газовидобування. За таких умов про енергетичну безпеку України навіть затинатися нічого. Та якщо припустити, що тарифна реформа в країні таки зрушиться з місця й усе піде за проторованим іншими країнами шляхом, то вже за 10-15 років Україна може стати енергетично незалежною, – прогнозує старший консультант із питань енергетики Міжнародного банку реконструкції та розвитку Борис Додонов. На думку експерта, вийти з пастки, влаштованої низкою невигідних угод і контрактів українського «Нафтогазу» та російського «Газпрому», можна тільки шляхом тарифної реформи, підвищивши ціни на тепло для населення… вшестеро.

Тарифи мають бути економічно обґрунтованими — від цього нікуди не втекти. Адже і електрика, і газ, і тепло — товари з певною вартістю, в яку закладені вартість власне енергоносіїв, матеріально-технічних ресурсів, запчастин, зарплата працівникам, ремонт і утримання інфраструктури… У нас зношене, застаріле, занедбане все: теплові й електричні мережі, свердловини природного газу. Експерти підрахували: якщо не буде негайних змін, то через три-чотири роки країна залишиться без електрики і централізованого опалення. А ціни на імпортний газ покладуть її на лоптки ще раніше.

Коли ж реформа почне працювати, в Україні врешті серйозно займуться видобутком свого газу. Організації, в назвах яких є корені «тепло» й «енерго», отримають можливість розвитку, модернізації. Змінять нарешті всі старі труби на нові, віддадуть на металобрухт раритетне обладнання. Нині це звучить як наукова фантастика.

…Під час одного журналістського семінару з питань енергетичної незалежності України медіа-експерт, керівник національного прес-клубу «Українська перспектива» Сергій Губін сказав: «Якщо Польща вдалася свого часу до «шокової терапії», ми змушені вдатися до «шокової хірургії», бо дуже запізнилися. А така хірургія має бути нетривалою в часі».

Інакше без анестезії не вижити. А знеболювання не буде! Бо країна, воюючи з другою за потужністю армією в світі, не має грошей на пом’якшення негативних соціальних наслідків тарифної реформи для своїх громадян. Ні зарплати, ні пенсії зростати не будуть, а систему пільг і субсидій уже перекроюють. Їх надаватимуть, розглядаючи кожен випадок окремо. Бо, як і багато схем у нашій державі, вони допомагали економити передусім заможним, котрі використовують багато теплоресурсів. Саме в них сьогодні субсидій у 3,5 разу більше, ніж у малозабезпечених.

Рейтинги стверджують, що чверть наших громадян (в умовах війни вже значно більше) животіють за межею бідності. Певний прошарок людей це влаштовує. Той, що підняв державу на третє місце в Європі за кількістю автівок класу люкс. Отака в нас країна чудес. А що робити тим, кого не влаштовує? Як би не банально звучало, але починати економити треба із себе. Це найперше, що повинен і може зробити кожен із нас, наближаючи енергонезалежність країни і свої свідомість та побут до європейських стандартів.

Погодьтесь, що наш чоловік любить ходити взимку по квартирі в спідньому та ще й повідкривати кватирки, бо спекотно йому. Любить, щоби світилося у всіх кімнатах і обов’язково створював звуковий фон телевізор. Поки чоловік голиться і чистить зуби, вода постійно біжить із крана під повним напором. Ми так само миємо посуд, фрукти й овочі. Почувши про таке, навіть заможний британець чи німець покрутить пальцем біля скроні. Бо він миє фрукти в мисці. І люстри на десять ламп ніколи не купить — натомість поставить у різних кутках кімнати по торшеру чи повісить бра. І вмикатиме світло тільки в тому куточку, де сяде почитати газету, вимкнувши його там, звідки щойно перебазувався.

Європейці не можуть собі дозволити обігрівати всі кімнати в помешканнях. Опалення вмикають на ощадливий режим, ходять удома не в трусах, а в теплих штанях, светрах та вовняних чунях і щовечора, роздягаючись рекордно швидко, застрибують під товсті теплі ковдри. У цьому — одна з відповідей на запитання, чому їм живеться добре, а ми, українці, займаємо 63 місце серед 142 країн світу за благополуччям.

Отже, треба вчитися економити. Буде складно, буде боляче. Але хто сказав, що поляки витриваліші від нас? Витримали вони — витримаєм і ми. Просто кожен повинен відповісти самому собі на запитання, в якій країні він хоче жити. В «країні чудес», яка посідає в світі перші місця хіба що за рівнем дитячого алкоголізму, за темпами вимирання, за поширеністю ВІЛ серед дорослих, за кількістю курців та вживанням алкоголю, чи в економічно сильній і вільній європейській державі. Такій, яку виборювали на Євромайданах кращі сини й дочки нації.

Ліля КОСТИШИН.