Цей «кричущий» заголовок не має нічого спільного з економічною ситуацією в країні. Майже. І явно не покликаний створити новий шкандаль у просторах вітчизняного інету. Хоча, знаючи методи роботи головних редакторів українських лайносайтів, можна вже очікувати, що завтра мережа буде рясніти заголовками «Притула обізвав усіх бідних дурними».
Насправді ж, я взяв за основу улюблений вислів моєї покійної бабусі Ліди, яким вона завжди змальовувала ситуації, коли дві проблеми зав’язані одна на одній дуже тісно і розрубати цей «гордіїв вузол» (а ось цього виразу бабуня не знала, це вже я викаблучуюсь) дуже важко.
Перегляньте також:
- Мотиваційні фрази що рятують військових на полі бою
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Сьогодні я хочу поговорити про страшенно глибоку прірву між Глядачем та Артистом у нашій країні. Текст довгий. Беріть попкорн.
Я очолюю невеликий колектив гумористів, який має назву «Вар’яти», це якщо коротко. Наша повна назва – «Перше україномовне гумор-шоу «Вар’яти»»! Отак! З пафосом! Хоча, пафосу і нема, як такого. Зараз поясню чого.
Наша команда належить до категорії активно гастролюючих колективів 3-го ешелону українського шоубізнесу. Ні, звісно ж моя самозакоханість не дозволяє мені відносити себе до третього ешелону! Як телеведучий, я чітко ставлю себе у топ-5 ведучих українського телебачення у розважальному сегменті і не парюсь, але поряд з цим я усвідомлюю, що очолюю структуру артистів, яких не показують по ТБ і гонорари яких лежать десь там, звідки брати Борисенко розпочинали своє сходження до зоряного дна українського шоубізу.
У нас є недосяжний Олімп з «Океаном Ельзи», Сердючкою, Потапом, Софією Михайлівною і Тіною Кароль.
Є більш приземлені, але не менш, а по деяких пунктах і більш круті: ТНМК, Друга Ріка, Скай і т.д.
А мій колектив десь в акурат між Світланою Тарабаровою і «Скрябіним» без покійного Кузьми. Маю на увазі по вартості. Але по гастролях ми…ммммм… ну, десь, як «ТіК» 3 роки тому. Сотню в рік видаємо. Чітко!
Український Артист регулярно бідкається про те, що мало роботи. І дійсно. Її мало. У тих хто не в перших двох ешелонах. Бо, як би там не було, але у наших провідних артистів першого ешелону, навіть якщо стало менше концертів чи корпоративів, то на виручку приходять телепроекти, де можна то в журі посидіти, то ведучим попрацювати, то просто за участь «копійку втовкти». Зрештою, рекламний ринок перестав купувати бренд-фейсами російських звьозд і перемкнувся на вітчизняних. Є робота. Колективи другого ешелону заробляють завдяки буму фестивалів, як одноденок, так і тих, які себе серйозно зарекомендували на ринку. Часом міні-тури по країні. Ну і ще трохи клубних виступів, менше корпоративів, більше закордонної «халтурки» по демпінгу. Ви будете сміятись, але часто наші виконавці їдуть виступати у США, Францію чи в Італію за менші гроші ніж у Запоріжжя чи Львів, бо, на секундочку, можна заодно і Світ побачити. Коротше, є робота!
Чого ж бідкаються всі інші? Відповідь лежить на поверхні – амбіції перевищують самооцінку. Банальна економічна формула «попит породжує пропозицію» знівельована на ніц! Будь-яка мало-мальська група, яку 2 рази показали по М1 не має ніякого бажання проїхатись з концертами по невеликих містах, де є потенційний споживач їх творчості. Усі хочуть зразу і вже тур по обласних центрах і, як фінал вокальних чи артистичних потуг – сольник у Палаці Україна! Пам-пам!!!
Колись, за часів триклятого СРСР була така контора, як Держконцерт. І будь ти хоч Алла Пугачова, Хоч ВІА «Смерічка», хоч Бюль-Бюль Огли, але для отримання того чи іншого звання, статусу і фінансового благополуччя, Артист мав «викатувати» концерти по всьому Союзу! Мама розказувала, що була дуже потішена концертом Пугачової у Вишнівці, смт на Тернопільщині! Пугачової! І корона з голови не впала!
Я не хочу зараз ні з ким сперечатись. І не збираюсь доводити що тодішня модель була правильною! Ні! Я сам за капіталізм, ринок і, чорт забирай, шоубізнес у всій його красі. Я знаєте проти чого? Проти того, щоб люди зазіхали на п’єдестал пошани не пройшовши навіть тренувальних зборів.
За останніх 3 роки я об’їздив з концертами десятки невеликих міст. Від Самбора до Радивилова, від Млинова до Полонне, від Нового Роздолу до Хмільника. Всюди аншлаги! Так, платоспроможність тамтешнього глядача на нулі. Квитки еквівалентом від 2 до 6$. Зате повні зали! Іноді 2 концерти в день. Іноді 3! Люди йдуть, бо спраглі до видовищ. Так, я розумію, що є певна логіка речей і не знаю, що має трапитись, щоб Потап співав про «пырышки-пупырышки» у Нововолинську, або Світлана Лобода вжарила «40 градусов» у Жмеринці, але й проблема геть зовсім не в них! Вони свої 100-доларові концерти відкатали вже давно! І зараз мають те, на що заслужили! Просто я дуже часто чую від «дрібних» артистів, що, мовляв, продюсер виставив за нас гонорар у 3000$, маємо 2 виступи в місяць, ледве вистачає, щоб житло в Києві знімати і на харчі. Тобто краще голодним сидіти в Києві, ніж підняти свою дупу і почесати туди де є твоя публіка, яка, щоправда на твій концерт приїде на велосипеді, а не на BMW X5.
Розумієте, поки тут в Києві всі чубляться навколо квот на український продукт в теле та радіоефірі, десь там, на відстані у 500км від столиці, всім ті квоти глибоко до дупи, бо на кількості концертів по райцентрах це ніяк не відіб’ється. На корпоративах? Так, можливо. На тому, що у «звізди» будуть більше автографів брати, бо його частіше будуть показувати по тєлєку? Так. Але кроку на зустріч провінційному глядачу ступлено не буде.
Як казав козак Гаврилюк: «Живи скромненько, кусай поменше – і хвате». Можна сидіти в столиці і чекати, коли тебе замовлять на корпоратив за $3К, а можна сісти в бус і гайнути по районах. Так, там тісні гримерки з поламаними розетками, а зали не опалюються в холодну пору. Але по-перше, ви ж, бляха-муха артисти, йдіть до свого глядача! А по-друге, так, по 3000 за концерт не заробите. Але заробите по штуці-півтори! І так, проїхавшись за 2 місяці по 30-ти райцентрах вже піврічну норму виконаєте.
Щоразу, виступаючи у райцентрах, перепитую у місцевих: «а хто до вас ще приїжджав останнім часом?». То за останніх років 5-6 десь був Дзідзьо, десь Павло Миколайович Зібров, десь представники автономного від загальноукраїнського, львівського шоубізнесу, на кшталт Ірини Федишин. 2-3 естрадних концерти в місті за 5-6 років. Подекуди 1. І, повірте, якщо копати глибше, то подібна картина не останніх 5-6 років, а, в принципі, останніх років 20-ть! Звісно ж, відбуваються якісь концерти дитячих колективів, звіти творчих колективів району, конкурси художньої самодіяльності, але у багатьох випадках це радше виконання плану місцевого управління культури, аніж подія для міста. А оті «звьозди», яких по телевізору показують не їдуть.
Це породило дуже серйозний і невтішний наслідок. У малих містах зникає культура відвідин концертних заходів, як така. Я це чітко помічаю на деяких своїх концертах. Слава Богу, явище не дуже поширене, але тенденційне. Що я маю на увазі? Глядачі віком від 35-ти, від 40-ка років – це максимально порядна та вдячна публіка. І саме вона, принаймні у нас («вар’ятів»), формує загальну атмосферу в залі під час концерту. Вочевидь ці люди ще застали ті часи, коли у кінотеатрі вважалось дурним тоном навіть яблуко гризти! Який попкорн, які напої?!
А от публіка віком від 15 до 30-ти, яка у своєму житті на концерти потрапляла кілька разів, банально не навчена елементарним нормам поведінки в залі під час виступу артистів: молоді люди, особливо не соромлячись, вживають алкоголь під час концерту і виходять цілими компаніями на перекури, 25-30-річні бугаї, які виявляють максимальну повагу тим, що вжили алкоголь до концерту і не роблять це в залі, спокійно на повний голос розказують комусь по телефону про перебіг подій на сцені, через одного місцеві мачо вважають за необхідне викрикувати свої репліки із залу під час роботи артистів на сцені, діти віком 4-8 років, які табунами бігають по залу, грають в «лапанки», чим дуже тішать своїх батьків, які ні на секунду не збираються зробити дітям зауваження і припинити цю біганину. Окрема тема – це геть зовсім малі дітки, того віку, коли їм ще дають цицьки. Коли малеча заходяться криком та плачем під час виступу і це триває 10-ть хвилин… ну не знаю, для музичного колективу це ще може пів-біди, а от для артистів розмовного жанру – це просто катастрофа! Десь на рівні підсвідомості ти, як батько, хочеш кинутись в зал і заколисати дитину, а не вправлятись у акторській майстерності.
В принципі, до всього можна адаптуватись і від всього можна абстрагуватись. Але сенс? Питання ж не втому, наскільки артисту дискомфортно працювати в таких умовах. Питання в тому, що це заважає насамперед, решті 95% глядачів у залі! Слава Богу, що подібні випадки є радше виключенням з правил, але чому я говорю про тенденційність. Тому що подібною поведінкою відзначається саме молодь. Яка з плином часу теж колись стане публікою у категорії «40+», а на їх поведінці в залі, в свою чергу, буде підростати і вже підростає покоління тих, кому зараз 5,10,15.
В результаті багато артистів не поїдуть у такі містечка, у такі зали до такого глядача виключно з однієї причини – самоповага. Навіщо такий концерт, якщо після нього у таке місто не хочеться повертатись?
І таким чином ми отримаємо зачароване коло: артист не їде, бо глядач – хам, а глядач не міняється, бо концертів немає! Чого бідне? Бо… ну, я з цього починав.
Ми можемо тішитись скільки завгодно, що в столиці перед концертом монотонний голос просить глядачів перевести телефони у віброрежим, що в обласних центрах у драмтеатри жінки приходять в красивих сукнях, а чоловіки в костюмах з метеликами. Але у райцентрі із будинком культури на 500-т місць, зазвичай, немає місця для подібних елементів приналежності до культурного життя. Є 500-т чоловік, які сидять у верхньому одязі і частина з них вживає спиртне, щоб не задубіти впродовж двох годин в залі, де опалення вимкнули ще 3 роки тому!
І в той час, коли багато моїх колег по цеху кричать про недоцільність існування і потребу нівелювання такої структури, як Мінкульт, я в свою чергу вважаю, що просто ТАКИЙ Мінкульт нам не потрібен. Себто Міністерство культури є, а культура чомусь зникає.
Саме Мінкульт з його важелями і ресурсами може і має втрутитись у це зачароване коло в стосунках між глядачами на периферії та колективами 3-го і 4-го ешелонів українського шоубізу. Звісно ж за умови зацікавленості останніх. А зацікавленість має бути. Бо я на прикладі свого колективу знаю, що якби ми не давали на рік по 60-70 концертів у райцентрах, то не мали б зараз по 2 аншлаги у Жотвневому в один день! І по телевізору нас не показували. «Сарафанне радіо» дасть вам більше, аніж проплачені ротації на ТБ і радіо!
А Мінкульт, в свою чергу, має усвідомити, що Артист поїде в райцентри, якщо буде відчувати від міністерства лояльність у деяких питаннях, наприклад, вартості оренди залів, які є на балансі Мінкульту! А вона у нас іноді, перепрошую, на голову не налазить! Грубо кажучи – дав кілька концертів по області, на тобі зал в обласному центрі безкоштовно! Схема умовна, але якесь зерно в ній є, все одно все рано чи пізно впирається в гроші. Я не претендую на якусь експертну роль у формуванні відносин шоубізу та Мінкульту, мені від цієї установи ніколи нічого не треба було, аби не заважали, просто раджу нашим чиновникам прислухатись до мого прохання, бо за такої «діяльності» ви скоро залишитесь без десятків залів по всій країні! Ти в селі хату закрий і приїдь через рік, подивись, в якому вона буде стані коли там не опалюється, коли там ніхто не живе. Хата розвалюється. Помалу, але впевнено. Так і концертні зали на вашому балансі – нафіга їх утримувати, коли там життя нема?! Ми якось виступали в одному райцентрі, то там в залі був іній! Іній, Карл! Бо ми були першим заходом на тому майданчику за 14 місяців! Ці зали загинаються! Зробіть так, щоб туди поїхав артист, інакше для чого ви існуєте і їсте свій хліб? Щоб роздавати звання «народних артистів»? Так народ з цим і сам справиться. Тільки Артиста їм дайте! Тоді і з квотами питання «розрулиться» самостійно – люди будуть радше дивитись і слухати того, хто до них приїжджає, аніж того, кого їм нав’язують!
P.S. Цей пост писався не з метою порівняння глядача у обласних центрах і районах. Повірте, що іноді після 2-х концертів у маленькому місті в тебе стільки сил, що ти можеш дати ще третій, так ці люди відають тобі енергію під час роботи на сцені. Просто помічаю вряди-годи тривожні «дзвіночки». То, думаю, крикну про це трохи, може там «нагорі» хто почує? Contra spem spero!
