«… Хтось із вас готовий сказати, що таке любов? Усі дружно промовчали. Не тому, що не знали, як відповісти, а тому, що насправді забули що це таке».
Перегляньте також:
- Мотиваційні фрази що рятують військових на полі бою
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Роман «Об’явник» тернопільської письменниці Валентини Семеняк, який побачив світ цього року, змушує задуматися над вічними, простими і, водночас, надзвичайно складними питаннями.
Захоплива історія про 108-літнього дідуся Овсеня, який всім своїм серцем любить Бога, людей та рідну землю, і «давно почувався серед сучасного люду… динозавром», не залишить байдужим нікого.
З самого початку читання, мимоволі згадується мені і мій дідусь, мудрість якого шанувала вся наша родина, і бабуся, мова якої, як і сестри головного героя роману, «пересипана народними прикметами, прислів’ями та казками», і своє рідне малесеньке село. Починаю сама відчувати наскільки важливо мати отой «невидимий, але правдивий місточок, що з’єднує з родом». Із дідом відбуваються неймовірні речі, та чомусь віриться у все це беззаперечно, наче таке на кожному кроці бачила. А ще посміхаюся, читаючи про «невгамовну жінку» – сестру Овсеня і пригадую Гоголівське «Боже ти мій, Господи, за що така напасть на нас, грішних! І так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!». Добрий гумор, яким насичений роман, робить читання ще більш легким та цікавим.
Та ця сюжетна лінія не єдина. Паралельно розповідається і про вихідця з України Вілена, який живе в Канаді. Він не вірить в Бога (точніше, хочу сказати словами діда Овсеня, – думає, що не вірить) та шукає секрет довголіття. Із самого початку так і крутилося в голові «коли ж нарешті Вілен повернеться на Україну і зустрінеться з дідом Овсенем?!» Та розкривати всі карти не стану – читайте і самі знатимете.
Весь роман наскрізь пронизаний патріотизмом. Автор піднімає питання про долю України, людей, які виїжджають і не повертаються до своїх витоків, про нехтування сучасними людьми таких важливих законів моралі, нищення мови та традицій. Чого варте лиш одне порівняння України з бідною жінкою, яка все життя тяжко працювала, а коли померла, виявилось, що ховати її нема де, бо всі землі розкрали-розпродали. Вражає також креативність способу вирішення цієї проблеми – поховати на подвір’ї сільради біля пам’ятника Леніну, причому лежати «це не Марія буде біля вождя, а це вождь буде біля її ніг»
Філософські роздуми, цікаві ідеї, а ще семантика словотворення, що вдало використана у романі «затягують» так, що відірватися від читання неможливо. Не раз ловила себе на думці, що сама задумуюся над тим чи іншим словом – чому саме його говоримо, як можна «розтлумачити», яку енергію закладено в нього…
Як на мене, «Об’явник» – це величезна безцінна скриня мудрих порад та настанов. Наповнений роман по вінця добротою і вірою, оптимізмом і любов’ю. І хоч я далеко не критик-професіонал, а звичайний читач, та хочу сказати: ось що потрібно читати нам та нашим дітям сьогодні! «Час – це Бог, не розтрачуй його даремно» – говорить автор словами індійського мудреця Саї Баби. І, повірте, читання таких ось творів – таки не даремна трата часу. Тож читайте, і згадуйте, що «всі ми народжені з любові. І Всесвіт наш створений був за Великим планом, також із Любові» і ніколи не забувайте, що таке любов.
