«Четверо поранених, а я один цілий»: історія водія САУ «Богдана» з Тернополя

За рік великої війни він пройшов Донеччину, Запоріжжя та Дніпропетровщину. Витягував побратимів після удару російського дрона «Ланцет», навчився маневрувати під FPV та збивати безпілотники, які вибухають за лічені метри від машини. У проєкті «Героям слава» розповіли історію водія самохідної артилерійської установки 2С22 «Богдана» з позивним «Кульчик».

Пише 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола.

До повномасштабної війни чоловік працював водієм та їздив на «Спрінтері». Після вторгнення добровільно підписав контракт і пішов до війська. Наприкінці травня минулого року завершив навчання, після чого вирушив на фронт.

Сьогодні за його плечима – важкі напрямки на Донеччині, Запоріжжі та Дніпропетровщині. Каже, найскладнішим став день, коли після удару ворожого «Ланцета» довелося рятувати побратимів.

Четверо поранених, а я один цілий. Треба було накладати турнікети, вантажити хлопців на евакуацію, надавати допомогу до приїзду медиків, – згадує військовий.

З тими бійцями він підтримує зв’язок досі, поки вони проходять реабілітацію. Особливо запам’ятався дзвінок зі шпиталю, коли один із побратимів повідомив: «Всі живі».

Артилеристи працюють на великі дистанції – до 30 кілометрів. Самі ж можуть перебувати приблизно за десять кілометрів від лінії фронту, щоб завдавати ударів углиб позицій ворога. Водночас найбільш небезпечними «Кульчик» називає саме дороги.

Є відрізок від позиції до певної точки дороги – це найнебезпечніше місце. Якщо цілі дальні, то нас шукають, – пояснює він.

Окремою війною для артилеристів стали FPV-дрони. За словами військового, російські безпілотники часто споряджають додатковими уражаючими елементами – цвяхами та металевими деталями, щоб завдати якомога більше шкоди.

Попри постійну небезпеку, боєць не скаржиться на побут. Каже, що виріс у селі та служив в армії, тому до складних умов звик швидко. Живуть військові у землянках, які постійно облаштовують та вдосконалюють.

Удома на нього чекає дружина, яку він жартома називає своїм особистим «зампотилом».

Вона знаходить навіть те, у чому раніше не розбиралася, – усміхається військовий.

Найбільше запам’яталася посилка з дому – домашні вареники, які дружина наліпила для всього підрозділу.

Велика коробка була. Чоловік двадцять наїлися. Це було справжнє свято, – каже боєць.

Про календарні свята на фронті майже не думають. У підрозділі жартують: дні народження тут святкують щодня, коли вдається повернутися живими після бойового виходу. Кожна успішна робота артилерії та кожна дорога, пройдена повз ворожі дрони, для них – ще один день життя.

Читайте повний матеріал: https://te.20minut.ua/…/na-fronti-dni-narodzhennya-ne…