Українського захисника спасає віра і його ікони. А ще родина. Повернувшись із війни, Андрій не хотів нікого бачити і ні з ким спілкуватися. Його відштовхували чиновники: рік не хотіли офіційно визнавати учасником АТО. Боєць змінив друзів, бо тепер знаходить розуміння з тими, хто пройшов пекло війни. Та не скорився злій долі, бо відчував підтримку з Небес. Полегшення відчув, коли почав вишивати святі образи.
Перегляньте також:
- 8000 доларів за вирішення питання в МСЕК: викрили тернополянина
- У Європейському інвестиційному банку говорили про реабілітацію воїнів на Тернопільщині
Андрій почав вишивати, бо побачив, що це роблять і чоловіки, тож спробував сам. Вишивка його заспокоює. За п’ять місяців вишив 11 образів, одержує замовлення, їх купують. Одну подарував волонтерському центру в Ковелі. І натхнення не спадає.
– Ікона «Семистрільна» захищає не тільки воїнів, вона і від усього злого береже… Ікону святого Миколая вишив і подарував волонтерам. Бо якби не вони, то я не знаю, що з нами і було б.
Мама Андрія пані Людмила розповідає, що до вишивання саме ікон підштовхнула продавчиня бісеру на місцевому базарчику. Андрій захопився. Тепер це рятує його від тих страждань і спогадів, які спливають у пам’яті.
– Він як почав вишивати ікони – то веселіший. Зараз усміхається, до всіх привітний. А то ж зачинявся в хаті.
Сила терпіння – це все, що треба Андрієві для його роботи. Щодня з невеликим перепочинком, а іноді й ночами. Це його дяка Богові за те, що повернувся додому живий.
– Очі заплющую – вибухи, крики дітей, жінок… Дві ночі не посплю, на третю чи на четверту виключаюся.
Уперше взявся вишити блузку. Це подарунок волонтерці Людмилі Савіній із Ковельського центру допомоги учасникам АТО. Червоними і чорними барвами, як наша українська доля, як символи важкої праці на землі й вічної боротьби за волю.
– Золоті руки в чоловіка, – каже Людмила. – Щирий, добрий, скромний, ніколи нічого ні в кого не просить. Вишиває мені блузку. Каже, що вона йому дається важко, але він долає труднощі. А от на ікони, очевидно, благословляє Бог, і всі святі в нього виходять легко.
У військо Андрія мобілізували… з третьою групою інвалідності. У день заручин хлопця збила машина, травмувала голову й ногу. Андрій втратив селезінку. Але це не спинило військкомат.
– Я медкомісії не пройшов. Однак увечері на другий день дзвонять: «Приїжджай у військкомат». Кажу: «Не приїду, я не доберуся». – «А коли приїдеш?» – «Наступного дня приїду». Я приїхав наступного дня – мене навіть ніхто і слухати не хотів. Одразу запхали.
На війні Андрій був тричі поранений. Якось вибухом його відкинуло на сім метрів на пеньок. Упав на спину. Коли повернувся додому – аж менший син не впізнав. Тепер вишиває лежачи, бо сидячи не може. Ще й недавно в санаторії пограбували.
Кількість медикаментів, які вживає Андрій, вражає. Щодня вони обходяться в 120 гривень. Якби не волонтери, бійці не протрималися б там, на війні. Вони й зараз допомагають, чим можуть.
Андрій Гнатюк
