Святочна академія в міській школі №3
“Сім струн я торкаю, струна по струні,//Нехай мої струни лунають,//Нехай мої співи літають//По рідній коханій моїй стороні”. Такими рядками Леся Українка озвалася до України на своїх творчо-душевних струнах у дев’ятнадцять.
Перегляньте також:
- Тернополянин Андрій Сухенко нагороджений “Хрестом хоробрих”
- Для студентів ЗУНУ провели тренінг з надання першої домедичної допомоги
Нинішнім одинадцятикласницям із Бережанської ЗОШ №3 лише сімнадцять, однак Лесині поетичні “Сім струн” у їх устах звучали в унісон музичному настрою авторки – від ноти “до” і до “сі”. А ще були прологом святочної академії “Нехай твої струни лунають”, влаштованої у школі вчителями й учнями під режисурою Олени Різник, керівника фольклорного театру “Взори” БТШ.
Упродовж двох днів на сцені третьої міської школи оживали дивосвіт Лесиних казок (“Біда навчить” – постановка молодшої “Взорівської” групи), герої драматичної поеми “Бояриня” (10 кл., учитель Галина Кріль) і драми-феєрії “Лісова пісня” (старша група “Взорів”). Несподіванкою стало прочитання поетичної “Легенди” – у танцювальному виконанні (хореограф Анастасія Засєдко). До слова, все дійство мало дуже вдале музичне оформлення, що створювало відповідний настрій.
Оглядаючи програму шкільної академії (і літературного вечора “Дочка Прометея” на сцені РБК), зауважуєш, що організатори представили авторку, яка вийшла на свій шлях “ранньою весною” – уже в 13 років мала підбірку віршів для публікації в “Зорі” і псевдонім Леся Українка, – практично відомими творами.
Усе достатньо логічно. Для юних – це знайома шкільна програма. Цікава в сценічній подачі – запам’ятовується, бо друзі й однокласники на якийсь час “одяглися” в образи героїв. Наприклад, десятикласники з цікавістю споглядали, як Інна Лужна, Андріана Горохівська, Анатолій Женчак, Ігор Мединський, Дмитро Лучка створили сценку зустрічі Оксани та її родичів із боярином Степаном (“Бояриня”).
Для одинадцятикласників не менш цікаво бачити, як друзі по парті Віталій Фіголь, Оля Халупа, Уляна Возьна, Тарас Халупа, Настя Войчишин, Ірина Щудлак, Наталя Польова перевтілювалися в образи Лукаша, Килини, Матері, Перелесника, Долі, Злиднів, і на одному диханні показали, в якому соціальному середовищі пережили свою драму Лукаш і Мавка (Соломія Білоус – у ролі Мавки, Микола Марущак – у ролі Куця, учасники театру “Взори”, учні ЗОШ №2).
Для підсилення сприйняття і розуміння юним глядачем цього твору режисер перед виставою процитувала рядки з листа В.Стуса до сина: “Отож: Мавка – для дурних, Килина – для “розумних”. Бо Мавка – це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка – це свято, великдень душі. А Килина – це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. “Життя” любить килин, а мавок убиває. Бо Мавка за день проживе більше, як Килина за 100 років. Бо Мавка – це обрій, світанок… Одне слово, драма-феєрія Лесі – це драма людського життя…”
Водночас, це “пісня пісень” не тільки Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Письменниця глибоко знала духовні цінності українського народу, з котрих найвище ставила мову, культуру, звичаї. У них, без жодного сумніву, кохається режисер театру “Взори” і намагається навчити цього відчуття своїх вихованців – як словом, вибором твору, так і його антуражем.
Володіючи більш як тисячною колекцією костюмів, Олена Різник зі смаком підібрала й одягнула учасників. Не забудуться вишукані українські строї на виконавицях літературно-музичної композиції “Сім струн”. Вони справді відповідали звучанню кожної Лесиної ноти.
Отже, незважаючи на те, що сцена – шкільна, а актори – учні, серед яких ще варто згадати як наймолодшого “взорівця” Андрійка Ухмана, так і непересічного читця Антона Рожанського, Лесине слово звучало правдиво, природно, навіть зворушливо. Самі учні жили Словом і змусили нас, глядачів, проникнутися ним. Це можуть підтвердити гості свята – представники міського відділу освіти, вчителі, батьки й учні школи-гімназії і ЗОШ №1.
Мені впала в око висока організованість дійства (віддаємо належне заступникові директора з виховної роботи Ліліані Миханів), відповідальність учасників – скільки вивчено тексту і як до кінця вистави кожен тримав свій образ… Органічними на святі були портрет Лесі Українки, книжкова виставка найновіших її видань (бібліотекар Любов Кузьмінчук) та гасло, що дійство відбувалося в рамках дитячого фестивалю-конкурсу “Казка мойого життя”.
“Дочка Прометея” на сцені РБК
Сюжетну лінію літературного вечора створила Галина Єлісевич, а до постановки окремих сюжетних дій залучила працівників клубних закладів району.
У Тростянці Галина Чорна й учениця Любов Омелюта, на Волиці Аліна Ківало працювали над текстами віршів, у Лапшині Марія Лихолат з юною Марійкою Боянович вживалися в роль матері й Оксани з вистави “Бояриня”, у Поручині Ольга Ковальчук готувала учнів Галину Заєць, Соломійку Насткевич, Володимира Замойського, Віталія Ванцу на представлення Лесиних героїв – Музи, Мавки, Кобзаря, Дон-Жуана. А от роль Лесі виконували: в дитячому віці – Соломійка Бабич (3 кл., ЗОШ №2), у підлітковому – Вікторія Ковальчук (7 кл., Поручинська ЗОШ), у дорослому – Оксана Зверховська (11 кл., Потуторська ЗОШ). В Оксани було багато тексту громадянського звучання, і вона переконливо його подала (чи не тому, що й сама віршує?).
Режисер ввела в сценарій Лесину матір – Олену Пчілку (її образ створювала на сцені Лілія Слободна), а також танцювальний номер у виконанні Ольги Сорочан, солістки колективу “Водограй” (кер. Ірина Бурчак).
Усі ці сюжетні картинки об’єднував дикторський текст про життя і творчість поетеси у подачі неперевершеного читця Анатолія Онишківа.
Будучи глядачем, мимоволі вслухалася в реакцію залу. Він німував до останнього Лесиного рядка зі сцени: “Не нарікаю я на долю. Я маю в серці те, що не вмирає”. Пригадалися слова М.Драй-Хмари: “Лесю Українку мало розуміли або зовсім не розуміли сучасники. Суспільство не помітило її, обминуло”. Ця думка звучить і в словах Д.Донцова, сказаних у 1922 році: “Коли б Леся Українка прийшла трохи пізніше… її скоріше зрозуміли б. Та майже ніхто з її сучасників не відчував тієї бурі, якої так пристрасно прагнула вона”.
…Минає 145-а річниця від дня народження письменниці. І, здається, прийшло покоління, якому співзвучне Лесине прагнення бурі: “Месники дужі приймуть мою зброю,//Кинуться з нею одважно до бою…” Брязкіт цієї зброї прозвучав два роки тому на Майдані, тепер – його чути з теренів східної України, а його поясненням є знову ж таки слова мужньої поетеси: “Ні, сором се терпіти. Наша смерть//Научить інших, як їм треба жити”.
