У складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого особливе місце займають сім’ї, де батьки та сини служать разом. Їхні історії — це про сміливість, підтримку і спільну боротьбу за майбутнє.
Андрій та Анатолій: єдність у артилерії
Син Андрій та батько Анатолій – приклад непохитної родинної відданості службі.
Перегляньте також:
- Тернопільський «Благодійний фонд підтримки військових та їх родин» об’єднує заради перемоги
- Тернопіль для ЗСУ: високотехнологічне обладнання для військової розвідки
“Я навчався в університеті. З часом ухвалив рішення — пора! Взяв академічну відпустку й добровільно долучився до війська”, – згадує Андрій.
Хлопець нещодавно відзначив своє 25-річчя у рідній 14-й бригаді. Вибирати місце служби йому не довелося довго, адже саме тут уже тривалий час служить його батько, Анатолій.
Андрій здобував освіту інженера-механіка, цікавився автомобільним транспортом і проектуванням будівель для ремонту техніки. Проте цьогоріч у травні, порадившись із батьком, хлопець звернувся до ТЦК, пройшов базову військову підготовку й долучився до артилерійського підрозділу.
“Свій фах опанував із захопленням, бо мав бажання і побратимів, які швидко ввели в курс справи”, — розповідає він.
47-річний Анатолій, у свою чергу, має чималий бойовий досвід, адже проходив службу ще за часів ООС. У березні 2022 року він повернувся на фронт. На запитання, що найбільше подобається в артилерії, чоловік жартома відповідає: “Калібр!”
Тепер батько і син не лише воюють у межах однієї бригади, а й бачаться майже щодня. Вони зізнаються, що це додає і радості, і хвилювань.
“Переживань більше, бо знаємо обстановку і з чим доводиться зіштовхуватися. Але все одно, як то кажуть, ми на очах один у одного! А це — головне”, — у два голоси говорять Андрій та Анатолій.
Іван та Анатолій: досвід і підтримка
Ще одна родинна пара у 14-й бригаді — Іван та його батько Анатолій. Тридцятирічний Іван лише три місяці тому підписав контракт і долучився до підрозділу, де служить батько.
“Мені спокійніше, що син поряд зі мною. Я заїжджаю до нього майже через добу, коли розвожу хлопцям на позиції продукти і необхідні речі”, – розповідає Анатолій.
Він має багатий досвід, адже ще з 2020 року служив у підрозділі забезпечення на Луганщині, а нині продовжує цю роботу в складі бригади на Харківщині.
У травні Анатолію виповниться 60 років. Його серце переповнене гордістю за сина і водночас тугою за домом, де на нього чекає дружина. Але перш ніж повернутися на Волинь, Анатолій має важливу місію: навчити сина військової справи, передати йому свої знання і досвід.
“Мрію повернутися до цивільного життя, знову працювати, бачити, як ростуть онуки, насолоджуватися їхнім сміхом… Але найперше хочу обійняти дружину і відчути себе просто чоловіком, батьком, дідусем. А потім дочекатися повернення сина й нашої Перемоги!”
Історії батьків і синів із 14-ї бригади — це про глибокий родинний зв’язок, який стає ще сильнішим під час війни. Вони щодня ризикують, хвилюються одне за одного, але водночас підтримують і надихають одне одного, разом наближаючи день, коли всі вони повернуться додому.
Мер Тернополя Сергій Надал відвідав поранених захисників у лікарні
