Арсен Річинський: тернистий шлях святого цілителя з Волині

В історії українського державотворення та духовності є імена, які сяють особливим світлом. Одне з таких — Арсен Річинський (1892–1956). Уродженець села Тетильківці, що на Кременеччині, він став не просто свідком епохи, а її активним творцем, за що заплатив роками заслань та розлукою з Батьківщиною.

Від Кременецької гімназії до духовного лідерства

Навчання у Кременці, Варшаві, Києві та Житомирі сформувало Річинського як інтелектуала європейського рівня. Він був натурою цільною та надзвичайно енергійною. Його ініціативи завжди мали проукраїнський вектор, що в часи іноземної окупації було не лише новаторством, а й прямою небезпекою для життя.

Особливе місце в його серці займала ідея автокефалії української церкви. Річинський був одним із тих, хто закладав фундамент нашої духовної незалежності, за що у 2009 році був зарахований до місцевошанованих святих УАПЦ як сповідник віри.

Жертовність родини та ціна ідей

За кожним великим чоловіком стоїть не менш велична жінка. Друга дружина Арсена, Ніна, поклала своє життя на вівтар його ідей. Через громадську та політичну діяльність чоловіка вона та діти зазнали переслідувань: арешти, заслання, поневіряння. Їхня спільна доля стала відображенням трагедії всього українського народу в XX столітті.

ГУЛАГ та «Легенди пралісу»

Життєвий шлях Річинського пролягав через найстрашніші місця репресивної машини: Береза Картузька, ГУЛАГ, безстрокове заслання в Казахстані. Проте навіть там, у Джусалах, він не зламався. Арсен продовжував працювати лікарем, писав наукові статті до медичних журналів і навіть створив хор.

Цікавий факт: Досі вважається втраченою його унікальна праця «Легенди пралісу», написана на основі поліських переказів. Дослідники та біографи продовжують пошуки цієї книжки, яка могла б відкрити нову грань таланту Річинського як етнографа.

Пам’ять, що оживає у Кременці

Сьогодні Кременець гідно вшановує свого сина. Його ім’я носить місцеве медичне училище (коледж), де діє ґрунтовна експозиція. Але, мабуть, найбільш вражаючим є його зображення у Преображенському соборі (Комплекс ліцею та костел св. Ігнатія Лойоли). Там, серед стінописів, присвячених видатним лікарям та цілителям, увічнено і постать Арсена Річинського — як визнання його подвійного служіння: тілу та душі.

Повернення додому

Арсен Річинський повернувся в Україну лише після смерті. Завдяки небайдужим людям та тривалим клопотам, його останки були ексгумовані та перевезені з Казахстану до Тернополя. Сьогодні він спочиває на міському цвинтарі біля села Підгороднє.

Він пішов непереможеним, залишивши нам у спадок приклад того, як бути українцем за будь-яких обставин.