Наш гість – Високопреосвященійший Нестор, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький.
Владика Нестор розповість нам про духовні причини військового протистояння на Сході, що таке смерть з точки зору Церкви та чи варто християнам її боятися.
Перегляньте також:
- «Spektr» – нове лице відомої стоматології
- «Зброї буде більше, зброя буде якісніша. Україні потрібно пропонувати ленд-ліз», – дипломат Роман Безсмертний
– Владико, яка, на вашу думку, головна причина війни на сході України?
– Головною причиною війни на сході християни справедливо бачать духовний чинник. Бо те, що призвело до військового протистояння в першу чергу, значно вище будь-яких інших зовнішніх обставин: чи то політичних, чи то економічних.
Як відомо, всі речі в світі відбуваються або з волі Божої, або з попущення Божого. Ця війна не є по волі Божій, так, як це було, наприклад, у Старозавітні часи. Пригадуєте, що по обітниці Божій єврейському народу потрібно було увійти в землю, яку Господь їм призначив, але яку на той час уже захопили інші народи? Знаємо, що ті війни прямо благословлялися Господом.
Але, безумовно, війна на сході України має зовсім інше коріння та почалася за попущенням Божим. Як би це було не так, то російська армія давно би уже нас перемогла. Але ж ми бачимо, що не дивлячись на наші умови та можливості, Господь все ще нас береже та захищає. З цього можемо навчитися, що волі Божої на те, щоб зникла українська держава та був знищений український народ немає.
В чому ж тоді полягає попущення Боже щодо нас? Цю війну Господь попустив із декількох причин. По-перше, тому, що ми досі не навчилися цінувати незалежність, яку отримали в 1991 році. З одного боку, Бог дав нам її в дар, без надмірних зусиль і кровопролиття, принаймні без таких, які мали іншій держави. З іншого боку, минуло вже два десятки років, але до цього часу Україна все ще в певних питаннях є ідеологічно розділена. Все ще є сильні проросійські позиції, досі багато хто сумує за Радянським Союзом. Люди не цінували дар, який отримали, тому Господь і послав нам випробування, щоб перевірити, чи зможемо ми його відстояти. Також слід сказати, що багато років поспіль політики створювали протистояння між Заходом і Сходом України. І як би це дивно не звучало, але ця війна нині об’єднала наш народ і державу..
Ще один важливий аспект – релігійний. В Україні існує кілька православних юрисдикцій, які в єдиній державі давно мали б стати єдиною Помісною Церквою. Більше того. Усім відомо, що Московський Патріархат сьогодні відкрито підтримує дії сепаратистів та російських окупантів, а священики УПЦ МП благословляють дії сепаратистів. У той час, брехливі політичні заяви патріарха Кирила про те, що розкольники та уніати вбивають православних виглядають не лише дешевою провокацією Кремля, але й справжнім закликом до військового протистояння. Тому зовсім не дивно, що нині триває масовий перехід парафій УПЦ МП до Київського Патріархату по всій Україні, а в нашій області зокрема.
Багато хто з віруючих розуміє, що нинішні обставини стали унікальним сприятливим моментом для об’єднання українського народу. А Церква і є душею народу. Коли душа розділена, то не може бути здоровою жоден живий організм. Так само й Україна не буде цілою та здоровою, поки не буде єдиною її Православна Церква.
– Як людям пережити смерть, втрату близьких, які масово гинуть у зоні АТО?
– Як і на кожній війні, в цьому військовому протистоянні від рук ворогів гине багато українців, які вийшли захищати рідну землю. Як із військових, так і мирних жителів. Звичайно, що для їх рідних та друзів, зрештою, як і для кожного з нас, це є сильним випробовуванням, що приносить великі страждання.
Однак, ми знаємо, що зі смертю тіла не припиняється існування людини, бо її душа продовжує жити в вічності. Тому навіть таке явище як смерть, віруюча людина сприймає зовсім по-іншому, ніж атеїст. Для нас смерть сама по собі не є страшною. Радше ми дивимося на те, як ця людина відійшла в вічність, за яких обставин і з яким станом серця її душа розлучилася з тілом.
Кожен наш воїн-герой, який так чи інакше страждає, захищаючи свій народ та державу, жертвуючи собою, дає можливість іншим людям жити в мирних умовах. І хоча військові добре розуміють, що, йдучи на цю війну, кожен із них може там постраждати, стати калікою, а то й загинути, вони все одно стають на захист своїх близьких. Чому так? А тому, що Сам Господь сказав про те, що немає більшої любові за ту, коли хто покладає душу свою за братів. Наші воїни роблять саме це – вони готові віддати своє життя, захищаючи рідний народ. Це є найбільша любов до України. Це є найкраща перевірка на патріотизм. Якщо ти говориш, що любиш Україну, то чи готовий віддати за неї своє життя? Якщо готовий, то справді любиш, і за таку любов Господь щедро винагороджує. У Царстві Небесному ці воїни будуть мати велику славу.
Коли відкриємо церковний календар, то побачимо там багато імен праведників, які захищали свою державу, свою земну батьківщину. За це Церква зарахувала їх до лику святих, бо це є свідченням їхнього подвигу – виконанням заповіді любові. Хто має щиру й непохитну любов до ближніх, той завжди буде з Богом, а Бог буде з ним.
Нам справді гірко сприйняти розумом, що багатьох солдат, наших кращих хлопців і чоловіків, уже немає в живих. Але пам’ятаймо, що в Царстві Небесному в цих людях ми отримали нових заступників за себе. Той, хто віддав життя за Україну, тут свою любов засвідчив тим, що помер за нас, а там свою любов засвідчує молитвою перед престолом Божим. Віримо, ці наші солдати з Небес моляться, щоб ця війна нарешті закінчилася, а наш народ нарешті отримав вистражданий спокій та благополуччя.
Отже, для того, щоб легше пережити смерті близьких, потрібно більше вірити та покладатися на Бога.
– Ваше Високопреосвященство, як Церква розуміє смерть? Чи є тут різниця від світського розуміння цього феномену?
– Смерть у світському, матеріалістичному розумінні – це припинення фізичного існування людини чи будь-якої іншої істоти. Для християнина смерть навпаки – це не є припинення існування, а перехід від тимчасового життя до вічного, від однієї форми існування до іншого. Це не кінець, а лише початок повноцінного життя, того життя, що не є обмежене жодними фізичними, земними рамками.
Церква вчить, що життя на землі є тимчасовим та служить нам підготовкою до вічного життя. І від того, як ми проведемо своє життя до гробу, буде залежати наша доля в вічності. Ми також знаємо, що людина є двоскладовою, єднаючи в одній своїй природі душу та тіло. Тому навіть зі смертю тіла людська особистість не перестає існувати, бо часових меж існуванню в нашої душі немає. Той, хто живе з Богом на землі, після смерті також продовжує своє вічне життя з Богом. І, навпаки, якщо ж усе життя людини минуло без дотримання Божих заповідей, то у вічності ця людина так само буде перебувати без Бога.
Після Страшного Суду душі об’єднаються зі своїми тілами, відбудеться нове створення світу, як про це говорить Євангеліє. Тоді відбудеться остаточний суд, на якому людині буде визначене остаточне майбутнє кожного з нас. Господь, як безпристрасний суддя, визначить кожному те, що йому найбільш відповідне, що для нього буде у вічності найкращим продовженням його земного життя: з Богом чи без Бога.
– Владико Несторе, а чому люди бояться смерті? І чи християнин повинен її боятися?
– Людський страх смерті включає два аспекти. По-перше, це страх перед невідомим, якого жодна людина не зможе відвернути чи оминути. По-друге, це власне сумління. Люди розуміють, що якщо вони відкидали Бога упродовж усього свого життя, то після смерті змушені будуть відповісти за це перед Богом. Душа людська про це знає, бо вона створена Богом, отже, й тремтить, знаючи свої гріхи. А от Святі люди не боялися смерті, а чекали на неї, бачачи в ній звільнення від важкого тягаря гріховного світу. Ми так само також повинні готувати себе до смерті, праведним та чистим життям, згідно Заповідей Божих. Не смерті потрібно боятися, а того, що не будемо мати з чим піти на суд Божий.
– Що потрібно робити, як поводити себе тим, хто залишився вдома і чекає своїх рідних із зони воєнних дій ?
– Маємо робити все можливе, щоб помогти друзям та родичам усім, чим можливо. У першу чергу , молитвами, а потім і матеріально, необхідними речами. Замість того, щоб тремтіти та переживати за своїх родичів, багато краще буде зайнятися волонтерською роботою чи іншою працею на користь наших військових. Коли будемо вирішувати важливі справи, часу лякатися та переживати в нас буде не так багато. І, звичайно, потрібно постійно молитися, щоб Господь скоро дарував нам перемогу над ворогами. Вірю, що за молитвами Церкви Господь Спаситель пошле нам звільнення від нашесті іноплемінників і щасливе, мирне життя.
– Щиро дякуємо, Владико, за цікаву розумову! Благословіть наших читачів!
– Дякую і вам за спілкування. Нехай Господь щедро поблагословить усіх нас на добрі справи служіння Святій Церкві та своєму ближньому!
