Із Командиром Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” полковником Андрієм «Летуном» Стемпіцьким сидимо на невеличкій кухні інформаційного центру бази ДУКу в селі Великомихайлівка на Дніпропетровщині. Андрій – високий, займає пів кухні. Відповідає спокійно, розважливо. Часом жартує.
– ДУК – це унікальне явище, – розказує. – Від інших добровольчих батальйонів ми відрізняємося тим, що вони підпорядковуються хто Міноборони, хто СБУ, МВС. Ми – самодостатня структура, незалежна не лише в матеріально-технічному оснащенні, а й прийнятті рішень.
Перегляньте також:
- У Підгайцях зловмисники вкрали туї біля кладовища
- Як виключатимуть світло на Тернопільщині 23 листопада
– Ваші бійці провели чимало результативних боїв. Які запам’яталися найбільше?
– Легендарними вже стали бої за Донецький аеропорт, у яких наші хлопці воювали пліч-о-пліч з військовими інших підрозділів. На Савур-Могилі ми діяли спільно з 95 і 30 бригадами. Важливі бої відбувалися під Карлівкою, Пісками, Авдіївкою. Чимало операцій вояки ДУКу провели в глибокому тилу противника.
– Керівництво АТО знало про них?
– Частину операцій ми координуємо з армійцями. А спецоперації в тилу плануємо і здійснюємо самостійно.
– Як гадаєте, цю війну можна було погасити ще в зародку?
– Ми звертались із цим до вищих військових керівників, коли в Славянську ще діяло не більше 150 сеператистів. Там від сили було 50 професіоналів. Тоді конфлікт ще можна було локалізувати. Але як часто трапляється в нашій країні, правильні рішення були ухвалені із запізненням на півроку.
– Як ставитеся до нинішнього «перемир’я»?
– Негативно. По наших позиціях як стріляли, так і стріляють. Українські бійці гинули і гинуть. Перемир’я обмежує у діях лише українську сторону. Можна було б здійснювати наступальні операції. Артобстрілами знищувати скупчення ворожої техніки, але в нас зв’язані руки. Ворог використовує цей час для зміцнення позицій і передислокації. Вони готують масштабне вторгнення. Планують просуватися на Захід.
– Як відбираєте людей до ДУКу?
– Хлопці часто фантазують, що війна – це щось комфортне. Навіть бачать у ній романтику. Дехто після першого бою, обстрілу, загибелі побратимів починає розуміти, що війна це не їхнє. Але таких одиниці. Більшість проходять випробування боями і часом. Зараз в Україні викристалізовується майбутня військова еліта. І не лише в ДУКу. Кожен вибрав свій шлях. Хтось воює в Збройних Силах України, хтось у МВС, Нацгвардії. До нас ідуть ті, в кому живе дух козацької вольниці. Добра вольниця! Тричі на день шикування, дисципліна.
– Яких спеціальностей нині найбільше бракує в ДУКу?
– Водіїв-механіків, операторів-наводчиків. Нині дуже дефіцитна професія – корегувальники артилерійського вогню. А відколи в нас з’явилася ще й артилерія, то потрібні артилеристи. Зброя переважно трофейна. Лишилось роздобути кілька літаків.
– Бувало, що армійці кидали зброю, а ви підбирали?
– Часто бувало, що сепаратисти кидали зброю, а ми підбирали, – сміється. – Армійці, дякувати Богу, зброєю особливо не розкидаються. Решту оснащення, автопарк, спорядження маємо завдяки волонтерам і окремим патріотам-бізнесменам. Не було би в нас цього народного тилу, ми не могли б воювати.
– Як гадаєте, чому партія «Правий сектор» не подолала 5-відсотковий бар’єр на парламентських виборах?
– Кажучи об’єктивно, приділяли недостатньо уваги політичній, пропагандивній роботі. Найкращі «бійці політичного фронту» зараз на передовій. А підсилення на одному фронті дає послаблення на іншому.
– Як оцінюєте перспективи у війні Росії проти України?
– Ми однозначно переможемо. В генах українців закладена козацька звитяга. Наші попередники мали багато славетних перемог. Думаю, ми не є гіршими.
– А що для націоналіста означає Україна?
– Ну, це таке філософське питання! Україна для мене – як матір. Її не вибирають. Не дивляться, чи погана вона, чи бідна. Україна просто є. Націоналіст зобов’язаний розбудовувати її та захищати. Це ж природній стан – боронити свою родину та Україну.
– Розкажіть трохи про свою родину, Андрію.
– Я одружений. Маю шестеро синів. Рік тому в жовтні дружина народила доньку. Місяць побавив її, а тоді поїхав до Києва на Майдан. Зрідка приїжджаю додому, десь раз на місяць. Старший 24-річний син – зараз на передовій, у Пісках. Я не афішую цього, бо не хочу, щоб моїх синів «прив’язували» до мене. У військовій структурі немає наближених, віддалених. Всі – бійці, побратими. Мої сини власну військову звитягу самі здобувають.
– Що одначає ваше псевдо «Летун»?
– Я навчався у військовому училищі. Моя професія – льотчик-штурман.
– П’ять місяців ви активно розбудовуєте ДУК. Навіть сказала б, що несподівано активно. Не задумувались, що владі може це не сподобатись.
– Не важливо, подобаємось ми владі чи ні? Наше завдання – щоб у країні з’явилася українська влада, яка сподобається народу. Нас часто запитують: «Ну, чому ви не кинули всі свої сили на вибори?» Бо якщо неправильно розставити пріритети, можна втратити державу. І тоді вибори вже нікого не цікавитимуть. Влада мала би не боятися «Правого сектора», а покладатися на нього. Бо наші хлопці ніколи не зрадять, не втечуть, не перекинуться до ворога. «Правий сектор» жорстко питатиме з влади за її помилки. Проте не збирається розгойдувати ситуацію, щоб не дати ворогу додаткові козирі. Тим більше, в містах нині сконцентровано багато зброї.
– Як ваша політична сила ставиться до депутатської недоторканності?
– У нашій програмі йдеться про її часткове зняття. Чому? У політичній діяльності депутат має бути захищений законом. Коли йдеться про відповідальність кримінальну: порушив правила дорожнього руху, п’яний їхав за кермом, пограбував, убив, – тоді треба відповідати за законом. Зараз до парламенту потрапили чимало колишніх «регіоналів», які влітку розкачували ситуацію на Сході. Серед них є й ті, хто голосував за диктаторські закони 16 січня. Вони що, прийшли в цей парламент творити закони і зміцнювати державу? Ні! Сховалися за недоторканністю, щоб далі грабувати країну. Тому її треба зняти. Тоді одразу в багатьох пропаде інтерес іти в парламент. Проте в майбутньому слід знову повернутися до часткової недоторканності.
– Коли все ж легалізують Добровольчий корпус?
– Переговори про це ми ведемо ще з квітня, коли ДУК ще не був такою потужною структурою, як зараз. Ми домагаємося не просто легалізації наших бійців, а офіційного визнання Добровольчого Українського Корпусу як явища, вже готової структури, яку ми витворили самостійно, без допомоги держави.
– Якщо Корпус буде підкорятися командуванню АТО, де гарантія, що його не спіткає якийсь черговий «Іловайськ»?
– Ми про це думали. Чимало бійців не довіряють генералам, через помилки яких відбулася трагедія Іловайська. Тому ми готові координувати стратегічні дії зі штабом АТО, але розраховуємо зберегти право самостійно ухвалювати оперативні рішення.
– Як оцінюєте, що у президента та частини можновладців зберігся бізнес у Росії? Це питання ставлять вам користувачі Інтернету.
– У країні досі не оголошено військового стану. Спокійно працюють російські банки. Іде торгівля з Кримом, Росією. Наче й не загинули кілька тисяч українських вояків. Ніби артилерія не стріляє, а танки не перетинають наш кордон. Не знищені сотні населених пунктів. Ну, це абсурд – так? Але ми живемо в країні, де ще багато є абсурду і сюрреалізму. Тут питання якраз до влади.
– Інший користувач Інтернету запитує, що робитимемо з кубанськими казаками, які воюють проти нас, коли Кубань звільнять.
– З ворогом розмова коротка. Байдуже, з Кубані він, з Уралу чи з Макіївки. Це – розмова зброї. Але я розумію, що ідеться ще про відновлення історичної справедливості. Адже колись ці території були українськими, і їх забрала в нас Росія. Думаю, українці, які живуть там, самі дадуть раду тим казакам.
– Ви вважаєте, що все тільки починається?
– Звісно. Це – конфлікт з великими геополітичними наслідками.
– «Правий сектор» вважають структурою, що здатна знищити нинішню систему. Та чи вмієте ви будувати, відбудовувати?
– Ми маємо команду, здатну продуктивно творити. Є тисячі людей, готових влитись до неї. Уявлення про «Правий сектор» як про руйнівну силу є міфом. Ми боролись проти Януковича, а за вільне життя, Українську державу. Щоби людей не гнобила ота наволоч, яка була при владі. Пам’ятаю, як 21 листопада зібрався актив «Тризуба» ім. Степана Бандери. Запланували в Києві нараду щодо участі у мирних політичних протестах. Ну, з тої наради ми ще досі не повернулись. А дехто вже й загинув. Як мій побратим «Орест» – Андрій Козюбчик, який часто жартував: «Нічого собі, я з’їздив на нараду!» Пам’ятаю день, коли не стало Януковича. Такий день пустоти. А потім все плавно перейшло для нас у війну. Наче Майдан переріс у якийсь інший масштаб. Та нарада так і не закінчилась.
– Якою бачите Україну завтра? Не за 10 років, а саме – завтра?
– Цілісною. Здатною себе захистити. Націоналісти, власне, й раніше говорили, що ні НАТО, ні США не боронитимуть нас в умовах агресії. Тому ми маємо вибудувати такі Збройні Сили, щоб жоден агресор навіть не дивився у наш бік. Оце – найголовніше. А далі все буде розвиватись. Народ у нас талановитий, ми зможемо побудувати своє майбутнє.
Розмову вела Алла Мегель
Підготувала матеріал Людмила Микитюк
