У Тернополі побувала легендарна українська актриса Ада Роговцева. Вона зіграла одну з головних ролей у виставі «Будьте, як вдома» за п’єсою французького драматурга Жана-Марі Шевре. Зіграла легко, з неабияким шармом, гумором і дуже тепло. А партнером у неї був Ахтем Сеітаблаєв, як зазначається в програмці, — «найяскравіша молода зірка столичної театральної сцени». Ми знаємо його як режисера художнього фільму про депортацію кримських татар «Хайтарма» та ведучого телепрограми «Хоробрі серця» на каналі «1+1».
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Відлуння «Варшавської мелодії»
Для мене Ада Роговцева найперше асоціюється з Геленою у «Варшавській мелодії» — найрозкішнішій із вистав, яку довелось бачити в студентські роки в столичному театрі російської драми. Дивилася її щоразу, як вдавалося придбати квиток. А зробити це було непросто: ті квитки зникали невідомо де і невідомо як. Здавалося, весь Київ полював за ними. Історія польської дівчини, закоханої в радянського солдата, трагізм їхнього кохання, адже в СРСР тоді були заборонені шлюби з іноземцями, блискуча гра актриси перетворили виставу мало не в сенсаційну подію столичного життя.
Спогади про «Варшавську мелодію» гріють душу й Аді Миколаївні… «Я виходила на сцену в ролі Гелени 680 разів! — розповідає актриса. — Коли виставу дивились варшав’яни, то казали, що в мене варшавський характер, а краків’яни переконували, що краківський. Я ж відповідала їм, що це обухівський характер (я із Сумщини родом), такий, як у моєї мами. Може, тому вона так любила цю виставу. Ще хотіла подивитись її перед смертю, вже коли була паралізованою. Мами не стало 1 липня. І саме того дня у театрі йшла «Варшавська мелодія». Дирекція запропонувала не виходити того вечора на сцену. Я подумала: мама ж іще на землі. Коли вона так хотіла побачити виставу, буду грати для неї. І я трималася. Люди вже знали про моє горе. І того вечора усі прощалися з моєю мамою…»
Як жити, коли жити неможливо
У її житті було багато горя. Не стало мами, а за нею — єдиного її кохання, чоловіка Костянтина Степанкова. А потім — найстрашніший удар долі — смерть сина Костика. Як вистояла вона, не зламалася, не потонула у своєму горі, а продовжує нести людям світло, добро, позитивні емоції?
— Це, напевно, іде від батьків, дідів, бабів, — розмірковує Ада Роговцева. — Як вони виживали, витримували і не ламалися, коли не мали що дати їсти дитині, коли не знали, чи прийде завтрашній день. А ще мене тримає на цьому світі моя донечка Катруся (режисер вистави «Будьте, як вдома». — Г. С.). Я якось говорила, що почуваюся донькою своєї доньки. Коли помер Кость Петрович і я не знала, як жити, Катя сказала: «Не плач за втраченим коханням. Краще напиши про нього книжку». І це справді були гарні ліки від болю. А після смерті сина Катя — моя кров, мої руки, мій мозок.
Залишилась професія. Залишилось відчуття, що тобі рідні всі люди. Коли Господь забрав у мене Костика, для чогось же він це зробив. Очевидно, щоб я ще глибше думала, ще більше віддавала людям. Це дуже актуально нині. Скільки таких хлопчиків нині гине на сході України. Моє дитя прожило хоча б 50 років, а ці мами хоронять двадцятирічних. Для них теж життя втрачає сенс. Ми повинні одна одну підтримувати, розраджувати, передавати рецепт, як жити, коли жити неможливо.
Галина САДОВСЬКА
