5 вересня 1943 року Сталін фактично створив Московський патріархат

У ніч із 4 на 5 вересня 1943 року Йосип Сталін зустрівся з представниками православного єпископату — патріаршим місцеблюстителем митрополитом Сергієм Старгородським, митрополитом Алексієм Сіманським та митрополитом Миколаєм Ярушевичем. Під час зустрічі було погоджено відновлення церковного управління та проведення собору для обрання Московського патріарха.

До цього радянська влада десятиліттями проводила масштабні репресії проти духовенства, закривала й руйнувала храми та намагалася максимально витіснити релігію із суспільного життя. Однак у роки Другої світової війни ставлення Кремля до православної церкви змінилося: влада вирішила використати її, зокрема, для мобілізації суспільства та посилення свого впливу на релігійне життя.

Церква залишалася під контролем радянської держави

Для контролю за діяльністю Російської православної церкви при радянському уряді створили спеціальний орган — Раду у справах Російської православної церкви. Однією з ключових фігур у взаємодії держави з церковним керівництвом став Георгій Карпов, який до того працював у структурах радянських органів держбезпеки.

Московській патріархії також передали будівлю в Чистому провулку в Москві, де раніше розташовувалася резиденція німецького посла. 8 вересня 1943 року відбувся Собор єпископів, який обрав митрополита Сергія Старгородського патріархом Московським і всієї Русі. Його інтронізація пройшла 12 вересня у Богоявленському соборі в Єлохові.

Що відбувалося з православною церквою в Україні

Окреме значення ці процеси мали для України. Під час німецької окупації тут відроджувалася Українська автокефальна православна церква та відновлювалася діяльність багатьох православних громад. Після повернення радянської влади незалежні від Московського патріархату церковні структури зазнали переслідувань, а православні парафії поступово підпорядковували церковному центру в Москві.

Духовенство, яке не погоджувалося на радянську модель церковного управління, могло зазнавати репресій, арештів та інших переслідувань. Відтак рішення вересня 1943 року стало одним із ключових етапів формування повоєнної системи взаємин між Кремлем і Московським патріархатом, у якій церква отримала можливість легально діяти, але залишалася під пильним контролем радянської держави.