Симон Петлюра: людина, яку москва боялася навіть після смерті

22 травня 1879 року народився Симон Петлюра — людина, яку російська та совєтська пропаганда десятиліттями намагалася перетворити на символ “ворога”.

Його можна любити чи критикувати. До Петлюри завжди було багато претензій — за політичні рішення, конфлікти, союз із Польщею, поразку визвольних змагань, нездатність зупинити окремі погроми чи жорсткі рішення щодо опонентів.

Але є факт, який неможливо заперечити.

Саме Симон Петлюра найдовше очолював регулярну збройну боротьбу за незалежність України. В умовах міжнародної ізоляції, браку ресурсів, виснаження населення війною та фактичної ворожості великих держав до української самостійності.

Коли багато хто емігрував, відійшов від боротьби або змирився з більшовицькою реальністю — Петлюра до кінця залишався противником російського імперіалізму. Навіть у вигнанні він продовжував говорити про незалежну Україну як про неминучість.

Його слова 1925 року звучать дуже сучасно: “В українську державність ми віруємо, українську державність ми ісповідуємо, – в її неминучості ми переконані”.

Петлюра добре розумів ще одну важливу річ: без Києва не буде України. Саме тому він вважав, що українська державність має будуватися насамперед на Наддніпрянщині, а не лише на ідеї “українського П’ємонту” в Галичині.

Показово, що навіть після його вбивства у Парижі радянська система докладала величезних зусиль, щоб дискредитувати не лише самого Петлюру, а й увесь український визвольний рух.

Бо Москва завжди боялася не мертвих. Москва боялася символів.

І сьогодні, через понад сто років, це добре видно. Росія досі воює не лише проти української держави, а й проти самої ідеї української незалежності, за яку боровся Петлюра.

А 22 травня стало символічною датою української пам’яті. Саме цього дня перепоховали Тараса Шевченка в Каневі. Саме цього дня відбулася перша літургія українською мовою в Києві.

І саме цього дня у Львові прощалися з Володимиром Івасюком — у прощанні, яке стало тихим протестом проти радянської системи.

Історія України тримається не лише на перемогах. Вона тримається на людях, які навіть після поразок не відмовлялися від права України бути незалежною.

Тарас Савчук