На Сумщині 22-річний Артем з позивним «Ігнат», добровільно долучився до лав Збройних Сил України минулого літа. До цього хлопець займався ремонтом та продажем автомобілів. За кілька місяців після повномасштабного вторгнення Росії його старший товариш підписав контракт зі 128-ю окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою, де спочатку служив у гірсько-штурмовій роті, а потім перевівся до підрозділу безпілотників. 
Артем деякий час залишався цивільним, активно займаючись волонтерством – доставляв військовим маскувальні сітки, продукти та інші необхідні речі. Згодом він сам ухвалив рішення йти на службу.
Перегляньте також:
- Пліч-о-пліч із Героями: долучайся до 128 бригади за Контрактом 18–24
- «Своїм «Браунінгом» я розвернув ворожу колону…»: історія кулементика “Нафані” з 128 ОГШБр
«Мій товариш став для мене прикладом, я підписав контракт з підрозділом безпілотників 128 ОГШБр, і тепер ми з Богданом (позивний Батон) служимо разом», – пояснює Артем.
Базову військову підготовку (БЗВП) Артем пройшов у Польщі, що стало його першою поїздкою за кордон. Там новобранців готували як піхотинців: навчали штурмувати та зачищати позиції, працювати на БМП та надавати першу медичну допомогу. Після повернення в Україну боєць пройшов спеціальне навчання на оператора БПЛА і лише після цього потрапив до бригади.
«Уже тут, на місці, мене почали тренувати товариші по підрозділу, показували, що до чого, як усе працює. А далі почалися бойові виїзди. Я не проходив строкову службу, фактично “відкосив” від неї. І коли добровільно підписував контракт, очікував, що в армії буде важко. А виявилося набагато простіше – у нас чудовий колектив, де кожен може покластися на товариша. Я працюю на “матраці” (БПЛА Matrice) – ретранслюю сигнал і збільшую робочу відстань для FPV-дронів. Завдяки цьому наші дрони залітають і знищують ворожі цілі за кілька десятків кілометрів від точки вильоту. Ми завдаємо величезної шкоди росіянам, тому вони й самі на нас полюють. Скажу, що серед них теж є професіонали, не треба їх недооцінювати».
Під час одного з бойових виїздів російський аеророзвідник виявив точку вильоту екіпажу, в якому працює Артем. Туди негайно вилетіли ворожі дрони.
«Це було ранньою весною в посадці, “зеленка” ще не з’явилася, тому російський “Мавік” і побачив нашу позицію. Ми встигли зробити тільки один виліт, як почало “прилітати”. Це були дрони на оптоволокні (наша позиція за 4 кілометри від лінії фронту, в межах їх досяжності). Після першого прильоту ми сховалися в бліндажі, і нас по суті врятував довгий коридор – наступні дрони, що залітали, вибухали в ньому, а не безпосередньо в укритті. Але це було дуже “стрьомно” – після чергового вибуху в мене аж потемніло в очах. За роботою ворожих FPV-дронів спостерігав їхній “Мавік”, тобто вони бачили загальну картину з неба. Ми дочекалися, поки в “Мавіка” закінчився заряд акумулятора, і він полетів на підзарядку, а наступний не встиг долетіти. І в цей короткий проміжок вискочили з напівзруйнованого бліндажа й відійшли звідти. Потім побачили їхнє відео, поширене в соцмережах. Вибухи виглядали дуже феєрично, думаю, росіяни були впевнені, що всі ми загинули. А ми вийшли звідти без поранень, правда, кожен із нас отримав контузію. Потім повернули росіянам усе з лихвою – і техніку їхню нищили, і склади з боєкомплектом, і гармати…»
Річний контракт Артема незабаром закінчується, проте він розуміє, що доведеться воювати далі, до завершення воєнного стану. Для цього він має потужну мотивацію:
«У мене дома молодший брат, йому 6 років. Моє рідне місто періодично обстрілюють росіяни, і брату з батьками доводиться ховатися в підвалі. Я воюю за нього і всіх інших дітей, котрі тільки починають свої життя…»
Контракт 18–24: досвід новобранця Андрія – від рішучості до підтримки.
Коментарі
