1 вересня 2016 року: абсолютно нова школа

Відмінник і другокласник Льоня К. з м. Ірпінь, що під Києвом, прийшов зі школи, і годину просидів за столом, так і не вирішивши задачу з математики: 24 кг меду розлили порівну у 8 банок, а ще 30 кг – порівну у 6 бідонів. На скільки кілограмів меду було більше в бідоні, ніж у банці? Йому взялася допомогти няня з вищою, щоправда, філологічною освітою. А пізніше підключили тата з вищою економічною освітою та маму-журналістку, які повернулися з роботи. Тато спочатку задачки теж трохи злякався, але, згодом, таки вирішив: на 2 кг у бідоні більше, ніж у банці. Але Льоня так і не зрозумів, чому. Чи то не міг збагнути, що банки вимірюються літрами, а не кілограмами, чи то йому не вдавалося уявити собі діжку, з якої мед розливали.

 

А от минулорічна першокласниця Настя П. з Чернігова, зараз на канікулах, але увесь рік приходила з школи додому о 2-й, десь з годинку відпочивала – грала на планшеті чи дивилася мультики, а тоді з 3-ї і аж до 9-ї робила уроки. У дитини не залишалось часу, щоб просто прогулятися на свіжому повітрі, – повідомляє Укрінформ.

 

З 1 вересня цього року вчитися будемо по-новому:  аби таких історій стало менше, Міністерство освіти взялося за оновлення та розвантаження програми початкової школи. Проект оновлення програм початкової школи ґрунтувався на великому он-лайн обговоренні на відкритій платформі EdEra, де були виставлені чинні програми, і всі бажаючі, авторизувавшись, залишали там коментарі і пропозиції. Зареєструвались понад 4000 тисячі унікальних користувачів, більшість з яких вчителі-практики, які залишили понад 8 тисяч коментарів.

Саме на основі цих пропозицій модератори проекту внесли зміни, і оновлені програми були виставлені на повторне публічне обговорення. Також до процесу були залучені наукові консультанти Національної академії педагогічних наук.

 

Отже, від розмов до практики – що зміниться?

 

Принципові зміни

 

Самостійність учителя. Чим вчителі дійсно задоволені – це тим, що тепер самостійно визначатимуть кількість годин, необхідну для вивчення певної теми. Вони можуть самі обирати порядок вивчення тем. 

 

Домашні завдання забиратимуть менше часу і сил. У МОН вирішили, звичайно не повністю відмінити, але зменшити обсяги домашніх завдань. Відтепер домашніх завдань не буде на вихідні, свята та канікули. Це – на радість і дітям, і батькам, які теж разом з ними «вчаться».

 

З олівцями, але без червоної ручки у першому класі. Дітям, нарешті, дозволять писати олівцями, а не обов’язково пером чи кулькою, аби вони могли легко стерти помилки. Вчителі вже не використовуватимуть червону ручку: мабуть, щоб не травмувати дітей і батьків. 

 

 

А тепер – що зміниться у програмах по предметах:

 

Українська мова

 

• Раніше діти складали речення за малюнком у підручнику з обмеженою кількістю слів, що вбивало всякий потяг до творчості. А тепер діти складатимуть речення довільно.
• Звукові схеми складних слів, наприклад, «ящірка»,  вирішили подавати у 3-му класі, а в першому залишити лише прості.
• Замість написання тексту-роздуму, тексту-міркування чи тексту-розповіді, які мають чітку структуру, вводиться новий тип мовлення – есе, аби дітям  було легше висловлювати власні думки.
• Деякі заскладні теми, як-от «Правопис особових закінчень дієслів», перенесли у старші класи.

 

Літературне читання

 

• З програми вилучили вивчення творів 49 радянських письменників (яких саме, поки що не вдалось з’ясувати), натомість наповнили навчальну програму дисципліни іменами сучасних авторів – Мар’яни Савки, Наталки Поклад, Лесі Ворониної, Зірки Мензатюк, Сергія Гридіна, Андрія Куркова, Катерини Штанко тощо.
• Дітей навчатимуть аналізувати вчинок дійової особи без поділу на «хороший-поганий». 
• Навичку читання тепер не перевірятимуть за кількістю прочитаних слів на хвилину, адже це не дає дітям зрозуміти зміст прочитаного. Акцент робитиметься на якості читання – тобто на виразності та розумінні прочитаного. Наприклад, учень/учениця 4 класу читає вголос свідомо, правильно, виразно із дотриманням основних норм літературної вимови і мовчки (усвідомлено) в оптимальному для розуміння темпі.

 

Математика

 

• Перші в житті літні канікули дітям запам’ятовувалися одним – зубрінням таблички множення. За оновленою програмою вони вчитимуть табличку множення у другому семестрі 2-го класу і лише до 5, а від 6–9 учні 2-го класу зможуть у обчисленнях користуватися таблицями. А вже у 3-му класі школярі мусять навчитися рахувати без допоміжних матеріалів.
• Першокласників не змушуватимуть завчати напам’ять таблиці додавання і віднімання в межах 10, а учнів 2-го класу – в межах 20.

 

Іноземні мови

 

• При вивченні іноземних мов основним буде усне мовлення, вміння вести діалог, а не читання й письмо. Останнє діти почнуть вивчати у другому семестрі 1-го класу.
• У чому різниця між простими минулим і майбутнім часами, наприклад, в англійській – дітям пояснять аж у 4-му класі.
• А що таке Present Perfect (теперішній час доконаного виду) школярі дізнаються вже у старшій школі.
• І взагалі  вивчати мови має стати цікавіше, бо вчителі іноземної мови подаватимуть нові знання школярам за допомогою пісень, віршів і відеоматеріалів. Тобто нарешті наші люди почнуть просто говорити англійською, як це вміють робити мільярди людей різних рас на всіх континентах.

 

Природознавство

 

• Замість десяти проектів (це коли дитина має готувати, а для того –  невідомо де шукати інформацію, наприклад, про рідкісну тварину), відтепер у перший рік навчання готуватимуть два проекти у і по чотири у наступних класах.
• Чимало тем з природознавства, інформація про які є заскладною і не відповідає віку, наприклад, «Опріснення води» чи «Встановлення джерел забруднення повітря», вилучать з програми початкової школи, і вивчатимуть у курсі географії у старшій школі.

 

Фізкультура

• Нарешті обіцяють відмовитися від військових команд на зразок «Клас, струнко!» чи «Рівняйсь!».
• На фізкультурі відтепер замість  конкретних спортивних дисциплін, наприклад, лижного бігу буде більше вправ з оздоровчої гімнастики та релаксації, а також більше рухливих ігор, таких як бадмінтон чи фрізбі (кидання пластмасового диску двома чи більше гравцями із рук в руки так, щоб диск не торкнувся землі).

 

Методисти? Вони не такі швидкі, як зміни

 

Звичайно, добре, що з оновленням програми не затягували, але ж хотілося б, аби і методисти поспішили, бо запровадження таких змін, як видача конкретних рекомендацій учителям на місцях перш за все лягає на їхні плечі. Саме вони спілкуватимуться з вчителями, які б уже мали отримати методички. Але тут є серйозна проблема. «Укрінформу» стало відомо: у багатьох школах, віддалених від Києва і обласних центрів, вчителі отримають рекомендації, як працювати в нових умовах, лише в 20-х числах серпня. А вони, до речі, уже підготували календарне планування ще за старою програмою. Виходить, аби підготуватися до нового навчального року у них залишиться всього кілька днів.

 

 Чому йдемо на зміни: ні зубрінню і поганому здоров’ю

 

Керівник спільного проекту МОН і EdEra Іванна Коберник нагадала, що коли 2011 року тодішній міністр освіти Табачник вирішив зробити середню школу з 12-річної – 11-річною, то значна частина ущільнення програми була здійснена саме за рахунок початкової школи. Всі ці роки вчителі, батьки і діти скаржилися, що «програма-2011» перевантажена, не відповідає фізичним і психологічним особливостям дітей 6-10 років, у них невиправдано збільшилася кількість домашніх завдань. Тодішнє керівництво МОН до них не дослухалося.

 

Іванна Коберник наголошує, що програми оновлені в межах чинного Державного стандарту, тому вимоги до якості освіти збережені і навіть розширені. Оновлені програми дають можливість досягати результатів навчання не шляхом механічного зубріння, а більш цікавими і прийнятними методами для дітей початкової школи.  Адже багато дітей втрачали інтерес до навчання ще з перших класів.

 

А ще у дітей у зв’язку з навантаженням погіршилося здоров’я. Це ще одна з причин, чому вирішили розвантажити шкільну програму. Учасники проекту керувалися аналітичними матеріалами МОЗ й Інституту гігієни та медичної екології ім. Марзєєва НАМН України. За даними статистичної звітності МОЗ України, за останні 7 років захворюваність дітей віком від 7 до 14 років зросла на 20 з лишнім відсотків. А реальна картина ще гірша за офіційну статистику. Дані МОЗ і Інституту Марзєєва свідчать, що є пряма залежність між погіршенням здоров’я дітей, зниженням їхньої фізичної активності та збільшенням кількості уроків і навантаженням в школах, яке не відповідає ні санітарним нормам, ні здоровому глузду.

 

Не всі згодні. А якщо заради українських Нобелевських лауреатів?

 

Розробники оновленої програми розповідають, що керувалися європейськими рекомендаціями, затвердженими Європарламентом і Радою ЄС щодо ключових компетенцій, необхідних для навчання впродовж життя. Проте не всі вчителі початкових класів згодні з тим, що програму слід розвантажувати. Приміром, вчителька з 30-річним стажем Наталя Григоренко із Чернігівської області вважає, що не можна просто «гратися» упродовж 4-х років.

 

Знаходяться батьки-скептики, а один із них  наш колега, журналіст Юрій Сандул, стверджує – а хіба можливе навчання і розвиток особистості без докладання зусиль, без «ходіння по муках»? Ну, тут, мабуть, варто посперечатися: звичайно неможливе – для дорослої людини чи для учня старших класів, який це вже усвідомлює. Але дитині, яка тепер іде не в сім, а в шість чи навіть у п’ять років у перший клас, це зрозуміти важко. Так само, як важко їй зрозуміти у першому класі, приміром, тему з природознавства «Уявлення про пісок і глину як гірські породи», «Нагрівання та охолодження повітря над сушею та водною поверхнею» чи «Способи видобування гірських порід».  

 

І ще. Розвинені країни Європи, США, Канада, Японія уже пройшли шлях реформування освіти. У нас це було модно критикувати, порівнюючи з «радянською» ще системою: мовляв, «там» діти у школі роками байдики б’ють, а коли наш школярик до них потрапляє, – то він одразу стає першим учнем, на голову вищим за рівнем знань від решти. Може, й так. Але освіта – це те, передусім, яка людина виходить зі школи у великий світ, чого вона досягає після того, як навчання закінчилося. А тепер – запитання. То ж скільки Україна має власних нобелівських лауреатів, видатних науковців чи світових митців, які є інтелектуальним фундаментом економічної потуги і соціальної доступності – у США, Японії, в тих же країнах Європи чи Канаді? Мабуть, треба дивитися все ж таки на плоди освіти, а не на способи її отримання, тим паче застарілі.

 

Україна тільки стає на цей шлях і, звичайно, багатьом буде трохи ніяково споглядати, що їхні діти і онуки вчитимуться інакше, ніж всі попередні покоління – без домашніх завдань на вихідні чи ж зубріння таблички множення влітку. Але ж треба не забувати: школа – це лише інструмент, хоча й найважливіший, стимул, джерело, заохочення, а Людиною людина стає сама.

 

Юлія Горбань. Київ