Це свято церква називає другим Богоявленням. Відзначають його з четвертого століття, коли цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала на горі Фавор храм на спомин про велику подію.
Перегляньте також:
- У Тернополі відкриють виставковий проект «Хліб наш насущний…» в пам’ять про Мирослава Отковича
- На Тернопільщині жінка на скутері влетіла у “Фольксваген”
За Біблією, Ісус Христос разом зі своїми учнями піднявся на вершину цієї гори і почав молитися. Під час молитви його лице просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим і блискучим, як світло. У блаженному сяйві Він здійнявся на небеса й почули його учні голос Всевишнього, який сповістив, що Ісус є намісником Бога на землі. Саме це і переконало їх у надприродній місії Христа. Звідси й назва свята — Преображення Господнє.
Другий Спас, Яблучний
У народі це свято більше відоме як Яблучний Спас. Цього дня колись одягали білий одяг, брали великодні кошики з плодами саду й городу та пишні букети з колоссям жита або пшениці і вирушати до церкви святити все те, що дала мати-земля: яблука, виноград, груші, горох, картоплю, огірки, помідори тощо.
Освячення у цей день різних плодів символізувало розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.
За церковними правилами до Другого Спаса навіть скуштувати яблуко нового врожаю не дозволялося. Особливо не рекомендувалося це робити жінкам, чиї діти померли. До свята варто було поститися і молитися, щоб всі майбутні немовлята залишалися живими.
До того ж, існувало повір’я, що на Спаса янгелочки спускаються до Ісуса (в деяких регіонах — до Богородиці), і той, чия мама їла яблука, частування не отримує.
Після освячення плодів у церкві, господар колись з освяченою свічкою обходив пасіку й запрошував родину до столу.
Спочатку їли яблука та мед, запиваючи виноградним або яблучним вином, «щоб садовина родила», а потім переходили до інших страв. Головними на святковому столі були печені яблука. Готували їх так : верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед або цукор і запікали в печі. А ще господині готували пісні пироги й штруделі з яблучною начинкою та варили узвар або грушівник — кисіль зі свіжих груш.
Також у день Преображення Господнього існував звичай дарувати плоди бідним та вбогим і щедро ділитися новим врожаєм з родичами, сусідами, щоб на наступний рік був щедрий врожай. Звичаю цього дотримувалися настільки суворо, що, коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, то людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися.
Перед Яблучним Спасом селяни косили траву-отаву, завершували викопувати цибулю та часник, бо 17 серпня — Явдоха-сіногнійка, яка нагадувала, що залишені в грунті цибуля та часник можуть вимокнути. Треба було зібрати й малину, бо вона втрачає смак.
На Спаса поминали померлих родичів. Це давня українська народна традиція – відголосок прадавнього культу предків. За народною міфологією, це третій прихід мерців на світ у весняно-літньому сезоні: вони з’являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
Після Спаса ночі вже стають прохолодними, бо осінь на порозі. Тому колись і казали: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!» З цього часу вже не чути співу птахів, і у вирій починають відлітати ластівки.«Ластівка весну починає, осінь накликає».
Звичайно, спостерігали цього дня і за погодою, бо вона віщувала погоду восени і взимку. Підмічали: «Якщо день сухий, то й осінь буде суха, якщо дощ – то й осінь буде дощова. Ясно — зима буде сувора».
А ще у давнину казали: «Який день на другий Спас, такою буде й Покрова».
Аліна Астахова