“Старі гріхи кидають довгі тіні” (англійське прислів’я).
Знаменита школа постала того дня в усій своїй красі. Дівчата в національних костюмах, пісні, вірші… А осторонь з батьківським теплом у очах дивився на все це сам директор з вчителями і, як нині прийнято, священиком обіч себе. А потім полинуло “Боже великий єдиний…” і всі урочисто застигли. Я був непричетний до цих фестин, спостерігав за ними збоку. Коли ж шановний директор завів мову про те, як треба берегти духовність наших дідів і прадідів, мені раптом пригадалися події майже 40-річної давнини. І коли директор опинився біля мене, якийсь чортик шарпнув мене за язик – я запитав, чи пам’ятає він, як декілька десятків років тому він на Великдень відряджав учителів чергувати біля церкви і стежити за тим, щоб ніхто з учнів школи, бува, не долучався до “релігійного дурману”. Змірявши мене холодно-зневажливим поглядом, директор скорчив гримасу, зробив якийсь невизначений порух рукою і відійшов. Відтоді під час зустрічей у місті він не опускався до того, щоб вітатися зі мною. Я розумію його – в тому, що стосується реакції на мої ремарку. Але я не розумію його і йому подібних, які перефарбувавшись, взялися обстоювати нові цінності з таким же запалом, з яким насаджували старі. Хоча почалося це не з них, а з добродія з гнучким і винахідливим розумом – Леоніда Кравчука (порушу сформульоване ще у стародавньому Римі неписане правило: “Про покійних або нічого не говорити, або лише добре”). До початку 90-х ще не було заведено стояти у церкві зі свічкою. І вважався тоді товариш Кравчук справжнім, переконаним комуністом. І був у нього єдиний бог – Лєнін (саме так він, пригадую, вимовляв), якого він, за його словами, дуже поважав. Та ось на зламі 90-х зашуміла-завирувала країна. Захиталися, здавалося б, непорушні основи. А крім іншого, виникла мода ходити до церкви. І тут раптом перед враженою громадськістю постав Леонід Макарович із молитовно складеними руками і ніби з сяючим німбом над головою. Метаморфоза була настільки разючою, що вимагала негайних пояснень. І вони не забарилися. Ще вчора, виявляється, товариш Кравчук (нагадаю – перший ідеолог тодішньої УРСР “не мав усієї інформації”, а от нині у пана Кравчука вона з’явилася. З’явилася і обумовила негайну зміну забарвлення. Цим самим Леонід Макарович не лише пояснив власне чудесне перевтілення – він вказав шлях іншим партійним функціонерам, котрі взялися завзято виспівувати державний Гімн, приміряти вишивані сорочки і хреститися складеними у пучку пальцями. Про те, до чого призвела побудова комунізму – відомо з історії. До чого добудували Україну – бачимо зі щоденної життєвої практики, коли нині доводиться, наче милостиню, канючити по всьому світу необхідні засоби для протистояння пошесті зі сходу – напевно, гіршій за усі холери, віспи, чуми, COVID-19 разом взяті…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Ігор Дуда
