Нинішня війна між Україною і росією, нібито офіційно й не оголошена одна одній, але цілком справжня, так би мовити, повнокровна (з огляду й на кількість пролитої крові) іноді створює досить дивні ситуації. Ким, скажіть, мав би вважатися в Україні її громадянин (який, втім, вихвалявся не лише паспортом із тризубом), в якого “самый гуманный и справедливый в мире” російський суд конфіскував майно на мільярди рублів і декілька сотень земельних ділянок у чотирьох російських регіонах, зокрема в Підмосков’ї? А на додачу – ще й вніс до “списку екстремістів” із просто таки вбивчим, з точки зору можливих санкцій з боку рф, формулюванням: “в связи с финансированием вооруженных формирований Украины”.
Як мала б, по ідеї, ставитися до такого свого підданого сама Україна? Проголосити героєм і нагородити, як мінімум, орденом “За мужність”? Створити йому якомога сприятливіші умови для ведення бізнесу? Міністерству освіти і науки – дати настанову вчителям у школах провести виховні уроки на тему “Нам є на кого рівнятися” – із обікраденим росією звитяжцем у ролі сяючого прикладу для наслідування? За життя побудувати пам’ятник чи назвати його іменем якийсь майдан? А на будинку, де проживав, прикріпити теж прижиттєву меморіальну дошку – з чергування біля неї юних вихованців “Пласту” в уніформах і постійно свіжими квітами?
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Не зовсім так. Точніше, зовсім не так. Чоловіка, про якого йде мова, Шевченківський райсуд Києва нещодавно втішив звісткою, що йому вчергове продовжено термін перебування під вартою – до 25 квітня. Процедуру цю українське правосуддя поводить регулярно, починаючи від 2 вересня 2023 року, коли Служба безпеки України, Бюро економічної безпеки та Офіс генпрокурора вручили Ігорю Коломойському (мова саме про нього) за статтями 190 та 209 Кримінального кодексу: шахрайство та легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. А щоб це не здалося обвинуваченому і його адвокатам дріб’язком, трохи пізніше поставили йому в вину ще й виведення з Приватбанку загалом 15 млрд грн.
Нині ж, щоб звістка про чергове продовження терміну перебування під вартою була не такою гіркою, суд зменшив розмір застави на 150 мільйонів гривень – тепер вона складає всього-на-всього 2,4 мільярда гривень. В порівнянні з початковими 3,7 млрд – зменшення значне.
Хтось може сказати, що треба бути дуже талановитою людиною, щоб стати об’єктом переслідування судових систем двох ворогуючих країн. Ігор Валерійович, без сумніву, талановита людина в своїй сфері, і цими своїми талантами примудрився нажити чимало запеклих ворогів і просто недругів (чого варта одна лише його фраза ” Борги віддають дурні”, яку часто згадує Мирон Маркевич – вкупі з іншими “компліментами” на адресу власника колишнього “Дніпра”, успішно ним розваленого). І присуджену заставу він, вочевидь, не збирається вносити, хоча, пошкрябавши по засіках, напевно зміг би відшукати призначену суму. Втім, доводилося чути думку, що комфортна камера українського слідчого ізолятора є для одіозного олігарха куди меншим злом, ніж її американський аналог, де він міг би опинитися – з реальною перспективою доволі ваговитого тюремного терміну. І що нинішнє становище Коломойського – результат угоди (звісно, не оголошеної) з українською владою. Особливу симпатію в широких верствах українського суспільства “нахрапистий” і доволі нерозбірливий у засобах підприємець-мільярдер навряд чи викликає, але… пригадується 2014 рік, коли на посаді голови Дніпропетровської ОДА він за свої кошти влаштовував справжнє “сафарі” на диверсантів з ДНР і ЛНР. І в тому, що на додачу до цих двох злоякісних новоутворень не з’явилося тоді ще одне під назвою … “дніпропетровська народна республіка”, є і його заслуга. “Подякуємо йому хоча б за такий патріотизм”, – писав у ту пору один бездоганно національно свідомий і щиро патріотичний діяч.
А те, що було далі й відбувається тепер – це наслідок химерної мішанини нашого невміння створити розумні закони і жити за ними, егоїзму, зажерливості, непомірних амбіцій і дивовижного таланту змарнувати шанси, які дає історія. Олігархат, що дбайливо вирощувався в нас впродовж 30 років незалежності в міру сил всіма президентами, скликаннями парламенту, не міг не скористатися такими тепличними умовами і розгорнувся “на повну”. А народ? Він увесь цей час хляпав вухами – достатньо клапатими, щоб на них можна було легко вішати локшину. І -“стікав” словами і тріскучими праведно-патріотичними фразами замість того, щоб проявити себе як зріле громадянське суспільство, зрештою, як гонорово проголошений в Конституції носій влади. І – твердо й послідовно розбудовувати державу та всі її інститути.
Все це, як не крути, наслідок нашого перекошено- спотвореного менталітету…
Ігор Дуда
