На початку лютого, коли тривоги у країні наростали, але ще не досягнули безрадісного піку, випадково натрапила на допис місцевого психолога:
«Надія мусить померти… Тільки так ми можемо Друге дихання: де взяти енергію? Допоки є надія, ніби і робити нічого не потрібно, просто надіятися. Якщо ж з нею розпрощатися і визнати, що немає на що розраховувати, то тільки тоді з’явиться якийсь варіант для дій. Надія повинна померти… Адже вона, як анестезія, забирає частину болю, хворобу причому не лікує, а, навпаки, дозволяє їй прогресувати. Часто люди надіються на збагачення, на вирішення проблем, на перемоги, і так виправдовують для себе свою бездіяльність. Але якщо визнати, що надіятися немає на що, приходить усвідомлення, що потрібно діяти і тоді й з’являється енергія для змін. Надія мусить померти!»
Тоді я спроєктовувала цей допис на власне життя, яке вартувало б змінювати, але чи нерішучість, чи, можливо, ще не мертва надія не давали змінити орієнтири. Тепер у сенсі втрачених ілюзій та надій – країна. Зболена, поруйнована, знесилена… Не переповідатиму те, що усі ми пережили за вихідні, – про Авдіївку. Не ятритиму свіжих ран. Авдіївка – сигнал того, що кожен мусить, як це було на початку війни, взяти на себе ношу і нести – понад силу, іноді попри здоровий глузд. Ті, хто залишилися в Україні, фактично не мають іншого вибору. Це вартувало б вознести у ранг аксіоми.
Перегляньте також:
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
У вирі інформації, де переважають темні фарби, коментатори-фаталісти добивають морально. Той же «Тік ток» виливає на наші мізки і душі відра маніпулятивних, хоч насправді доволі примітивних сентенцій. Зважмо: у цьому пабліку ролики тривалістю не більше п’ятнадцяти секунд – щоб у глядача не встигло включитися критичне мислення. Шукаймо опору серед кращих, сильніших. За останні драматичні дні не почула жодного «плачу Ярославни» від волонтерів, яких серед фейсбучних друзів чимало. Прекрасна колега з місцевого видання «Нова тернопільська» Іванка Гошій постійно їздить на передову, і її дописи – як чиста вода. Тернопільський волонтер Святослав Журовський денно і нічно складає дрони, і коли нещодавно на фронті загинув його брат Роман, це не спинило потоку волонтерських справ, лиш з’явилося фото з дроном, на якому викарбовано: «За Романа!!!». Головний редактор «Свободи» Тарас Савчук, буває, на роботу приходить – ніби вранці уже розвантажив вагон. Так воно і є – керівництво благодійним фондом це не лише менеджмент та логістика, в й важка фізична праця.
Люди діяльні, розумні, успішні у цивільному житті, які без чужих навіювань знають усі розклади та співвідношення на фронті, продовжують викладатися на усі «сто». Бо велика битва за Україну триває.
І не варто вдаватися до самопоїдання – мовляв, українці якийсь не такий народ – багато ухилянтів. Ми нічим не гірші, а, мабуть, таки кращі від інших. Скажімо, коли опитали британців, то лише 35 відсотків чоловіків висловили готовність воювати у разі загрози.
Телефонує старший чоловік з Козівщини. «Не подумайте поганого, як треба буде, ще сам піду воювати». Це прелюдія до питання, якого він соромиться. Один син воює, другого хотів би залишити вдома, щоб доглядав за ним та дружиною. Чоловікові сімдесят шість, дружині – сімдесят чотири, хворіють, щоправда, інвалідності не мають. Як оформити догляд?
Подумалось, те, що від сім’ї є воїн на фронті, це уже глибока пошана. Було б справедливо, якби мобілізаційні закони містили таку норму, але немає – лише загибель близького родича на війні є підставою для відстрочки.
Після Авдіївки світ ніби прокинувся (за винятком Американського континенту, де Конгрес пішов на двотижневі канікули, начхавши на допомогу Україні). Японія надасть нам 12,1 млрд доларів допомоги – до кінця місяця отримаємо грант на суму 4,7 мільярда. Нідерланди виділять Україні 122 мільйони євро на артилерію та кіберзахист. Данія вирішила передати Україні всю артилерію, яку має в своєму запасі. Очільниця уряду Данії Метте Фредеріксен зазначила, що європейські лідери, коли йдеться про постачання зброї, часто посилаються на проблеми з виробництвом. Утім, як наголосила Фредеріксен, Європа має зброю і потрібно передати її Україні.
«Україна просить боєприпаси і артилерію зараз. Данія вирішили передати Україні всю свою артилерію. Тому вибачте, друзі, в Європі є військове обладнання. Це не лише питання виробництва. Є зброя, боєприпаси, системи ППО, які наразі не використовуємо. Їх треба передати Україні», – впевнена Метте Фредеріксен.
Данія є однією з держав, що і раніше активно підтримувала Україну, і входить до коаліції дронів та винищувачів.
Німеччина – найголовніший партнер у війні, щоправда, дуже потрібні нам далекобійні ракети Taurus не передає й не обіцяє, і трохи підозріло підчистила від зобов’язань угоду про гарантії безпеки.
Та все ж щось ми набули таке, що спопеляє ворожу авіацію, – за останні декілька днів шість ворожих винищувачів приземлилися назавжди. Що це за зброя – наразі не повідомляється. Водночас Україні дуже бракує ракет для ППО та снарядів.
На фронтах – пекло. Кажуть, така загрозлива ситуація, як тепер, була хіба на початку війни. Після Авдіївки орда відчула перевагу і рушила пробивати фронти. У районі Работиного – понад 50 тисяч ворожого війська, на кордоні Харківської та Луганської областей (від Куп’янська до Лиману) близько 500 танків та 42 тисячі військ. Але наші захисники героїчно тримають оборону. Наприклад, в ОК «Захід» повідомили: «Вчорашня ніч була складною. Атаки на Запорізькому напрямку всі відбиті. Росіяни знищені. Ситуація – контрольована». Військові закликали відставити паніку й довіряти ЗСУ, а не коментаторам у мережі.
Ольга КУШНЕРИК
