Захищаючи рідних: драматична історія домашнього насильства

Руслана перебувала під домашнім арештом. Часто плакала, перед очима стояв озвірілий вітчим. Дівчина пригадувала страшні події того дня, які повністю перевернули її й без того нелегке життя.

Мати розлучилася з батьком, коли Русі було три роки. Не змогла пробачити зради. А той з розпачу на себе руки наклав. Опісля в сім’ї почалися фінансові негаразди і не тільки. Неньці постійно бракувало коштів. Її батько серйозно хворів, а допомоги не було від кого чекати. Тому ненька знайшла собі молодшого кавалера – будівельника. Спочатку ніби все було гаразд, гроші він справно приносив і матеріально становище покращилося. Проте спокій закінчився щойно Арсен почав зловживати спиртним та простягати до матері руки. Чіплявся за будь-що – не те зварила, не так подала. Ганна терпіла і казала:

– Русю, я вагітна. Ось побачиш, щойно народиться маля, Арсен зміниться, він хороший. 

Однак ситуація тільки погіршувалася чи не щодня. Знервований чоловік почав відверто чіплятися до падчерки. Він хотів кохатися з молодою.

– Слухай, – ницо говорив негідник, – що, шкода мені дати? А я тобі грошей дам.

– Відстаньте, дядьку, а то поліцію викличу, – попереджувала Руслана.

– Настрашила, я ж тільки пропоную.

Та якогось дня Арсен просто знахабнів – голим бігав за Русланою по хаті.

– Мамо, – кричала донька, – зроби щось, а то за себе не відповідаю, дістав уже.

В той момент Ганна хотіла спинити недолугого безсоромника, та він так сильно вдарив її у живіт, що у вагітної почалася кровотеча.

У лікарні жінка не зізналася нікому, що насправді трапилося, бо все, Богу дякувати, обійшлося.

Але наступного дня Руслана все ж викликала поліцію. А ті приїхали, щось написали і поїхали собі, перед тим сказавши: «Вітчим вас не зґвалтував і не побив. Складу злочину тут немає». 

Опісля життя стало зовсім нестерпним. З мамою і новонародженим Васильком все частіше тікали від навіженого насильника з хати, ховалися по сусідах.

Руслану тішило одне, вона поступила в швейне училище й оселилася у гуртожиток в місті. Благала маму вигнати одурілого співмешканця. Але та не хотіла, боялася його постійних погроз.

Того дня ненька подзвонила до Руслани, сильно плакала:

– Русю, більше не витримую. Він так мене відгамселив, ледь дихаю.

– Негайно йди з малим до сусідки і викликай поліцію, – просила донька.

– Ти ж знаєш, після правоохоронців у хаті ще більше пекло починається, – казала мати.

Отож засмучена Руслана покинула навчання, пояснивши усе майстрині, і попросила свого хлопця терміново відвезти її до села.

– Русланко, я на роботі, – говорив Орест, – тому тобі на карточку гроші скину. Негайно бери таксі і їдь до матері.

На душі у сімнадцятирічної дівчини недаремно було неспокійно. Картина, яку застала, просто ошелешила. Добряче захмелілий Арсен мотузкою душив маму, а піврічний братик лежав на підлозі і голосно кричав. Думати було ніколи. Руслана миттєво схопила на кухні ножа, підбігла до знавіснілого вітчина і нанесла йому три сильних удари в область серця. Все відбулося машинально.

Опісля у неї руки тряслися, в голові паморочилося. Мучило питання: як їй з цим жити? Але сама викликала поліцію та «швидку», які констатували раптову смерть Арсена.

Згодом тривали слідчі дії, допити їх та сусідів. Характеристику з училища дівчині дали позитивну.

Наразі Руслана перебуває під домашнім арештом і чекає на наступне судове засідання. Її коханий відразу покинув Русю. Бо та скоїла страшний злочин, нічого спільного з убивцею він більше не хоче мати.

Руся втомилася усім доводити, що сама від себе такого вчинку не очікувала. Вона ж захищала найрідніших…

Оксана ВОЛОШИНА