Сьогодні я спілкуюся з юнаком, який змалечку займається спортом та цікавиться різними видами зброї, щоб продовжити сімейну династію військовослужбовців.
– Денисе, розкажіть, будь ласка, коротко про себе та про свій «спортивний стаж».
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Мені 11 років. Відчуваю себе тернополянином, хоча й народився в Луцьку. Навчаюся в Тернопільському академічному ліцеї «Українська гімназія» ім. І. Франка, у шостому класі.
Мої мама й тато – військовослужбовці, вони змалку прищеплювали мені любов до спорту. Вже у чотири з половиною роки я відвідував свій перший гурток ушу. Потім були заняття з айкідо, але на жовтому поясі я зупинився. І ось уже рік займаюся таїландським боксом. Спробуйте пошукати щось про нього в Інтернеті, і на багатьох сайтах знайдете інформацію, що він вважається одним із найжорстокіших видів спорту. І це правда, але лише частково. Для мене він, насамперед, є мистецтвом, хоч і бойовим. Це – мистецтво рухів, ударів, концентрації уваги, вміння володіти собою. Історія сучасного муай тай починається з 18 ст., проте він є відгалуженням більш давнього муай боран. На відміну від звичайного боксу, тут дозволені удари не лише кулаками, а й ліктями і ногами, а також можна входити в клінч.
– Один рік – не надто великий термін. Навіть не знаю, чи запитувати вас про якісь суттєві здобутки…
– Можливо, збоку видається, що один рік – це не так довго. Проте за цей час я встиг двічі завоювати другі місця (на чемпіонаті України з бойових мистецтв «Комбат Самозахист ІСО» у Броварах і на відкритому кубку Івано-Франківської області 2023 з таїландського боксу муай тай). А на турнірі «Відкритий ринг з кікбоксингу муей» у Калуші здобув перемогу. І так, я молодий, тому в мене попереду ще багато інших перемог. Кажу це впевнено, бо Олександр Івахів і Юрій Сенів – чудові тренери. Щиро дякую їм за терпіння, з яким вони підходять до кожного зі своїх учнів, за майстерність, якою вони з нами діляться, а особливо – за їхню філософію позитивного мислення.
– Бойові мистецтва вважають одним із найбільш травматичних видів спорту. Ви не відчули це на собі?
– Ні, травм у мене не було. Щоб їх уникати, потрібно уважно прислухатися до порад тренера та чітко виконувати всі його вказівки. До серйозних поєдинків початківців не допускають, усі спортсмени повинні пройти ретельну підготовку. А ще існує цілий комплекс вправ, завдяки яким покращується тонус м’язів, укріплюються суглоби та зв’язки, що дає змогу легше витримувати удари суперника.
– Тепер трохи відволічемося від бойових мистецтв. Чим ще цікавитесь?
– З семи років займаюся великим тенісом, з восьми – ходжу на плавання.
– А крім спорту?
– Цікавлюся різними видами стародавньої і сучасної зброї, читаю різну історичну і спеціалізовану літературу, шукаю інформацію в Інтернеті. Коли був меншим, то захоплювався орігамі: робив ножі, мечі, автомати, пістолети…
– Ви так багато говорите про спорт, що аж кортить запитати: а що він значить у вашому житті?
– Для мене спорт – це, насамперед, здоров’я і фізичний розвиток. А ще він додає впевненості в собі й у своїх силах, вчить контролювати емоції та правильно реагувати на стресові ситуації. Спільні заняття спортом зближують, виховують взаємовиручку, тож завдяки їм у мене з’явилося багато нових однодумців і друзів. Бойові мистецтва я обрав для себе аж ніяк не випадково. Адже головна їх мета – це виховання воїна. А моя дитяча мрія – стати військовим, як мої батьки.
Тарас КОМАРИНСЬКИЙ
