Чим довше триває війна, тим частіше можна зустріти в публічному просторі тезу про те, що «воювати мають всі».
Водночас, коли справа доходить до з’ясування того, а як цей процес повинен бути організований, на що спиратися та за рахунок чого, та в який спосіб готувати тих, хто буде воювати – то у відповідь та подібні питання, найчастіше, можна прочитати/почути абсолютно безсенсовну та блюзнірську відповідь на кшталт: «спочатку йди до лав, ось там тобі дадуть зброї, і…». Продовження цієї сентенції залежить від ступеня безглуздості відповідаючого, проте основна думка залишається незмінною – зброя сама по собі перетворить гречкосія на козака. Проте цей магічний процес є суцільною та дуже небезпечною вигадкою. Вигадкою, покладання на яку призводить до суттєвих втрат під час бойових дій
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Тернопільщина втратила захисника Назарія Недобійчука
Віра в «магію зброї», попри те, що поточна російсько-українська війна йде вже майже десятиріччя поспіль, залишається стабільною вадою свідомості багатьох наших співгромадян. Гірше того, коли постає питання про те, що для захисту держави потрібно не лише опанувати навички володіння досить складним сучасним озброєнням, але й мати певну загальну культуру та звичку поводження зі зброєю – значна частина громадян не бачить зв’язку між цими поняттями і вважає, що «можна стати воїном лише на час війни, а потім, після перемоги скласти зброю та спокійно без неї повернутись до мирного життя». І це також досить хибне та суспільно небезпечне марення.
Як каже мудре японське прислів’я, для того щоб меч врятував тобі життя один раз – його потрібно мати при собі впродовж всього життя і весь цей час вдосконалювати навички володіння мечем. Тобто для того, щоб людина мала змогу використати потенціал зброї для захисту, вона повинна:
- отримати право власності на зброєю;
- навчитися з нею поводитись та постійно підтримувати/вдосконалювати свої навички;
- тримати зброю при собі, щоб використати її для нейтралізації загрози, коли та виникла та створила небезпеку для життя, здоров’я, честі, гідності тощо.
Всі ці три компоненти обов’язкові та достатні і відсутність хоч одного з них наражає людину на небезпеку в будь-якому випадку. Немає права на зброю? – і найбільшим ризиком стає зустріч не із злочинцем, а з «правоохоронцем». Не вмієш/не бажаєш вчитися поводитись зі власною зброєю? – будеш нездатний її використати або постраждати ризикуєш від неї. Залишив зброю в сейфі вдома, в машині тощо? – злодій не буде чекати, допоки ти втечеш та повернешся із спорядженим «інструментом самозахисту».
Сенс цього старовинного вислова зберігається щодо інших видів зброї, якою може володіти людина і мова йде не лише про самозахист чи самооборону. Бо захист держави так само потребує наявності зброї та досконалих навичок володіння нею. Ось лише види та класи зброї дещо інші, бо винищувач, танк чи лінкор для самозахисту не підходять, а ось для оборони держави – необхідні. Опанування складною військовою технікою є необхідною та невід’ємною частиною процесу підготовки бійців збройних сил та сил територіальної оборони. Але перш ніж починати навчатися чомусь складному, варто починати з простого. Тобто перш ніж починати вивчати застосування гармати, варто дізнатися як поводитись із пістолетом, карабіном, автоматом тощо.
Культура поводження зі зброєю та правила використання її для захисту себе та держави мають закладатися зі школи, а не з початком війни!!! Так само, навчатися володіти прийомами самозахисту, коли злодій вже загрожує твоєму життю – запізно!!! Все потрібно робити вчасно та, бажано, якісно. Навички самозахисту бажано опановувати всім, а ось військову справу – тим, хто робить її справою життя. Це не «про зброю», це про покликання та професійну роботу. Варто усвідомити та зрозуміти: ВІЙСЬКОВА СПРАВА – ЦЕ ТАКА САМА ФАХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І АМАТОРСТВО В НІЙ МАЄ НАСЛІДКОМ СМЕРТЬ!!! Саме тому людство вже тисячоліття тому винайшло та сформувало такий інститут як професійна армія. Безумовно, через безвихідь, опанувати науку захисту держави можуть представники різних професій, але це шлях великих та нічим не виправданих втрат. Так, є досвід так званою «швейцарської моделі» формування та підготовки ТрО так кадрів для армії… і раціональні речі звідти точно непогано було б запозичити, але під час війни запізно говорити про те, що можна було б зробити. Проте варто робити те, що можна. І, насамперед, потрібно змінювати чинне зброярське законодавство на більш адекватне та наближене до реалій. Наприклад так, як пропонує мій колега та тезка Юрій Мінкін щодо базових норм законодавства про зброю у воюючий країні:
1. До скасування воєнного стану + 6 місяців відсутня кримінальна відповідальність за зберігання зброї та боєприпасів. Бо хто сказав, що ті, хто покинули цю зброю при відступі не мають наміру повертатися?
2. Після перехідного періоду – декларування та оформлення дозволів за його наслідками на усю вогнепальну зброю, що була задекларована (окрім боєприпасів що містять бризантні ВР та самі бризантні ВР та засоби підривання). Можна зробити виключення для поводження з вибухівкою, бо це вже аж ніяк не про право на самозахист, але не більше. Бо держава, де за «незаконне» поводження зі зброєю без жодного реально постраждалого «дають» більше, ніж за крадіжку, грабіж або зґвалтування – глибоко аморальна за своєю сутністю.
3. Право придбавати і носити короткоствольну зброю закріпити за усіма несудимими та психічно здоровими громадянами України та особами, що мають право постійного проживання. Причому аргумент про «відсутність досвіду поводження» або якоїсь «культури» вже зараз сприймається як маячня неадеквата.
4. Встановити «надбавку» у 5-7 років позбавлення волі за використання зброї при скоєнні злочину. Навіть діти та кретини розуміють, що саме по собі зберігання або носіння зброї не призводить до порушення прав будь-кого (крім монополії «силовиків») і потенційно небезпечне приблизно у тій же мірі, як і наявність чоловічого статевого органу у плані можливого зґвалтування: носять всі, а ґвалтівників – одиниці. Тож треба боротися не зі зброєю, а з окремими громадянами, які свідомо (а інакше неможливо!) вчиняють протиправне насильство з її використанням.
5. Ліцензування виробництва зброї та боєприпасів спростити та ввести тут принципи декларування та мовчазної згоди (власне, як і майже скрізь у царині ліцензування).
Зброя не має магічних якостей. Нападають люди. Як на інших людей так і на держави. Захищають себе та інших, а також боронять державу теж люди. І для цього всі вони повинні бути завчасно навчені, озброєні та вмотивовані. Усвідомлення цього допоможе будувати відповідальне суспільство.
Про зміни в законодавстві щодо економіки, безпеки та місцевого самоврядування (а його роль у відсічи зовнішньої агресії чи притилежній роботі має досхочу прикладів) в інших блогах згодом.
