Андрій Стадницький – тернопільський киянин (чи київський тернополянин) – митець, засновник і керівник продюсерської агенції Control7en. Поговоримо з ним про його численні творчі проєкти, про благодійність і шоу-бізнес, у якому він почуває себе, наче риба у воді.
– Ким ви себе відчуваєте більше: киянином, чи тернополянином?
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
– Неможливо не відчувати себе тернополянином навіть після 25 років життя у столиці. Найбільшим показником того, що я більший тернополянин, аніж киянин, є те, що моє рідне місто частенько мені сниться.
– Із власного досвіду скажіть: як стають керівниками? Який шлях ви пройшли до цього?
– У будь-якій справі керівник – це вершина, до якої потрібно пройти певний шлях. Своє навчання я починав у Теребовлянському культосвітньому училищі. Саме тоді я зміг стати частиною видатного фольклорного ансамблю. Пізніше навчався в Тернопільському мистецькому фаховому коледжі ім. Соломії Крушельницької, а вищу освіту здобув на факультеті мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка.
У всіх справах, якими я займався, ставив собі ціль – дійти до керівної посади. І досягав її. Починав я на «Радіо Тернопіль», куди прийшов простим працівником, а свою кар’єру там завершив музичним редактором. В Тернопільському театрі актора і ляльки пройшов шлях від композитора до помічника директора. На студії «Вісь» я піднімався щаблями кар’єрної драбини від композитора до керівника звукового цеху. Так само вийшло на телебаченні, де я починав простим звукооформлювачем, а пішов у бізнес з посади генерального продюсера Чорноморської телерадіокомпанії. Впевнений, що причиною моїх успіхів є здобуті знання і наполеглива важка праця, в якій не можна легковажити жодною дрібницею. Ще важливо постійно навчатися, самоудосконалюватися і тримати руку на пульсі подій, слідкувати за усіма змінами довкола. Важливо ставити собі найвищі висоти і, долаючи на шляху всі перешкоди, невтомно до них іти. Моє життєве кредо: «результат за будь-яку ціну».
Андрій Стадницький. Фото з мережі Інтернет
– Розкажіть про свої великі проєкти, які ви втілили в життя під своїм керівництвом.
– 15 років я пропрацював на телеканалі М1, від моменту створення до 2015 року. За час роботи там я був музичним продюсером першого сезону шоу «Танці з зірками» на телеканалі «1+1». У 2018 році я був музичним продюсером восьмого сезону шоу «Х-Фактор» на телеканалі «СТБ». Ще була робота над телевізійними програмами великих проєктів нашої оперної діви Валентини Степової. Також працював над художнім фільмом у співробітництві з компанією «Star Media». За плечима маю великий проєкт «М2 Естрада». Також маю досвід роботи у сфері новинного контенту, ток-шоу та різних політичних проєктів. Деякий час продюсував гурт «Брати Гадюкіни».
У чому полягає роль продюсера?
Роль продюсера я можу описати трьома словами: це – будівничий бізнесових конструкцій. У таких конструкціях працюють артисти. За ними – вибір пісень, костюми, хореографія. Але окрім цього є гроші, юридична підтримка та організаторські функції, за які відповідає продюсер. Артисти в душі більше творчі люди, ніж прагматики, тому вони, за рідкісними винятками, обійтися без менеджерів не можуть.
– Зараз ви продюсуєте народну артистку України Наталію Бучинську. Як вам із нею працюється?
– Наша співпраця з народною артисткою України Наталією Бучинською почалося у 2018 році, після того, як у мене закінчився контракт «Х-Фактором». До речі, я був знайомий з її батьком, тож знав її ще маленькою дівчинкою-школяркою.
Ми з нею пройшли пандемію коронавірусу. Багато артистів у той час поставили свої творчі проєкти на паузу, але ми з Наталією не припиняли виступи. Тільки у 2020 році ми дали понад 40 повноцінних концертів, звісно, з дотриманням усіх протипандимічних вимог. Під час війни ми відмовились від усіх закордонних концертів, віддавши перевагу українським, вважаючи, що тут ми зараз потрібніші. Ми даємо багато благодійних виступів, співаємо у госпіталях для наших бійців, які там лікуються. Також ми часто виступаємо на благодійних концертах, які організовує Михайло Михайлович Поплавський. З ним Наталія Бучинська співпрацює давно, ще з тих часів, коли вона працювала в його Університеті культури викладачкою. Зараз ми з нею теж реалізовуємо там кілька освітніх проєктів.
Також ми робимо все, що в наших силах, щоб допомогти ЗСУ матеріально. Нами були закуплені тепловізори, приціли, дрони, машини швидкої допомоги, багато інших речей, за якими до нас зверталися воїни, з якими ми знаходимося на постійному зв’язку. Ще однією традицією є перерахунок частини отриманих коштів з кожного концерту від моєї компанії Control7en і Наталії Бучинської на рахунки різних військових частин. Це ми робимо зі своїх смартфонів прямо на концертній сцені після виступу, на очах глядачів.
Працювати з нашою Народною – одне задоволення. Робота у нас настільки налагоджена, що розуміємо одне одного з пів слова, а іноді навіть одного погляду. А погляди на бізнес в нас у всьому співпадають настільки, що ми з нею майже ні про що не сперечаємося. Принаймні, у глобальних питаннях. Те саме можна сказати і про наш злагоджений колектив. До речі, в команді музикантів є ще один наш земляк – тернополянин Володимир Цап.
Раніше я говорив, що артисти переважно є людьми більш творчими, ніж прагматичними. Але це, напевно, не про Наталію Любомирівну. Віднедавна вона вже почала позиціонувати себе продюсеркою телевізійно-музичних шоу. Тож великий концерт, який ми плануємо 5 грудня на сцені Львівського оперного театру, вона повністю продюсує сама. До речі, це буде особливий концерт. Наталія Бучинська презентує для усіх програму жіночої лірики, запальних танцювальних композицій, а ще низку українських народних пісень, які обовʼязково торкнуть струни душі тих, хто прийде на зустріч з піснею. І вже зовсім скоро сюрприз чекатиме тернополян. Це буде великий ексклюзивний концерт. Тож слідкуйте за афішами в місті.
– Ми живемо в час розквіту інформаційних технологій. Чи може людина, отримавши певну популярність в соціальних мережах, одразу ввійти в шоу-бізнес?
– Може. Є багато прикладів, коли молода людина, маючи певні вокальні дані, викладала в тік тоці чи ютубі відео «вірусної» пісні, а вже на другий ранок прокидалася популярною із сотнями переглядів. Звісно, такою популярністю зацікавиться хтось із продюсерів і може взятися за цього співака чи співачку. Питання в тому, наскільки довго такої людини вистачить, якщо у неї раніше взагалі не було досвіду артиста? Чи витримають вони високі вимоги шоу-бізнесу, важку працю і конкуренцію? Чи згорить її зірка, одразу спалахнувши, чи горітиме довго, – залежить від самої людини.
А ось вам інший приклад. Ще в далеких 1950-х роках на Теребовлянщині була заснована Струсівська капела бандуристів. Починалася вона як аматорський колектив аграріїв, про який мало що було відомо. А під керівництвом Богдана Михайловича Іваноньківа у 1980 році музиканти вже виступали на олімійських іграх, давали гастролі у різних країнах світу. Тік току та ютубу тоді ще не було… Високих результатів можна досягти тільки наполегливою працею і під правильним керівництвом.
Андрій Стадницький і Наталія Бучинська. Фото з мережі Інтернет
– Зараз країна знаходиться в стані війни. Багато дискусій точиться стосовно доцільності проведення в таких умовах різних розважальних заходів. Що ви скажете з цього приводу?
– З цього приводу я можу сказати, що зараз ті люди, які знаходяться на сцені і перед нею, проходять певне чистилище. Це важливий момент, в який душа людини вийшла на перший план. Зараз в людей такий емоційний стан, що всі стиснуті, наче пружини. Людям необхідна розрядка. А робота артиста якраз і полягає в тому, щоб ділитися з іншими позитивною енергією. Це факт, що саме у 2022 році, після початку повномасштабної агресії, люди стали більше відвідувати театри і концерти. Мистецтво швидко реагує на ситуацію в країні, почали з’являтися нові п’єси про мужність і героїзм наших воїнів, про волонтерів. Люди йдуть не лише на шоу, але й для спілкування одне з одним. Теперішні концерти не схожі на ті, які були раніше. Зараз у залах практично немає «випадкових людей, які йдуть лише дивитися». Після концертів зали не одразу порожніють, як раніше. Люди прагнуть спілкування з артистами та між собою, знайомляться, фотографуються, обмінюються контактами. Впевнено можна сказати, що відбувається певне духовне єднання. Концерт відіграє роль своєрідного хабу, бо люди йдуть зі своїм до свого.
Тому закликаю всіх ходити на концерти, більше спілкуватися одне з одним, єднатися, підтримувати українську культуру, яка, безумовно, є найкращою.
Спілкувався Тарас КОМАРИНСЬКИЙ
