У мистецтві є багато талановитих художників, які своїми творами вражають глядачів і захоплюють їх у світ краси. Одним з таких художників є, на жаль, маловідомий Федір Миколайович Копійковський, твори якого викликають особливий інтерес та захоплення.
Народився Федір Миколайович 17 вересня 1913 р. у с. Іванківці, що на Лановеччині в сім’ї псаломщика місцевої церкви і вчительки початкових класів. Початкову освіту здобув від матері, семирічну завершив у на той час містечку Білозірка в 1929 році. Цього ж року поступає на художній відділ технічної школи у Львові, яку закінчує у 1934 році.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
В 1935–1936 рр. був призваний у польську армію в 41 полк піхоти. Після повернення з армії жив у родинному селі, працював помічником землеміра, малював у вільний від роботи час.
Від 1939 р. – працював вчителем початкових класів Іванківцях, а 1940 р. – директором школи. Під час німецької окупації працював вчителем початкових класів у с. Молотків на Лановеччині.
Після 1944 р. Федір Миколайович в радянської армії. На цей час він вже був одружений з Марисею Красік родом із Польщі, та мав двійко дітей – чотирирічну Юлю та дворічного Павлика.
В 1947 р. Федір Копійковський переїздить до Кременця, де починає працювати художником краєзнавчого музею. Тут він вдруге поєднав свою долю із медичною сестрою Ларисою Оболончик – дочкою священника. У Кременці народився їх син Микола.
В музеї Федір Миколайович заприятилював з Іваном Дем’яновичем Гарасевичом, вони спільно оформляли експозицію музею. У фондах Кременецького краєзнавчого музею знаходиться невелика олійна робота Ф. Копійковського «Іква», подарована Івану Дем’яновичу з посвятою «Другу по нещастю Гарасевичу».
Обоє художників хворіли на сухоти в роки війни, цікавилися кременецькою Шевченкіаною та розділили між собою теми. Іван Дем’янович взявся працювати над сюжетом «Шевченко у Кременці», а Федір Миколайович – «Кобзар в Почаєві», зробив біля 20-ти начерків олівцем, цікавився дитячими роками Кобзаря.
У 1952 р. Копійковський з сім’єю переїхав у м. Бучач. Деякий час працював діловодом у міськторзі, але прогресуюча форма сухот обмежила його життя стінами квартири і лікарняним ліжком. Вікна кімнати в якій продовжував малювати художник в перервах між лікуванням, споглядали на чудовий краєвид, який надихав на творчість. Проте погляд карих очей ставав дедалі сумніший.
Важко хворіючи Федір Миколайович в останньому листі до свого друга І. Гарасевича просить взяти вирішення теми «Шевченко в Почаєві» на себе: – «…так, як вже все…».
6 квітня 1960 р. на 47-му році життя Федір Миколайович Копійковський помер. Прах перевезли з м. Бучач в с. Іванківці і поховали на цвинтарі через дорогу від церкви, яку він у свій час змалював.
Творчість Копійковського не можна оцінити лише словами – її потрібно побачити самому. На жаль, збережено не багато картин Федора Миколайовича, але його роботи вражають глибиною та реалізмом. Художник зумів втілити у своїх полотнах не лише природу Кременецького краю, але його душу. Кожна його праця – це окремий світ, який запрошує глядача у подорож в мистецтво.
Тетяна ТЕРНОВА,
науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею
