29 серпня у Дніпрі сталася смертельна стрілянина. Патрульний застрелив пасажира автомобіля, водій якого порушив правила дорожнього руху. Це трагедія.
Та проаналізуймо поведінку обох: і поліцейського, і загиблого.
Перегляньте також:
Перше. Жодним чином не можна виправдовувати (попри загибель) людину, яка чомусь вирішила вважати себе господарем життя. Не можна «бикувати». Не можна хамити. Неприпустимо не виконувати законні вимоги правоохоронців. То не українська поведінкова модель. Так поводяться істоти, які чомусь вирішили, що їм все дозволено.
Друге. Як прокурор, слідчий та колишній співробітник патрульно-постової служби констатую: застосування поліціянтом зброї наразі було неправомірним. Якби поліціянт зробив хоча б один попереджувальний постріл догори, коли опонент тікав, то можна було б трактувати двозначно. А тут – однозначний висновок: не мав права стріляти.
Чому у соцмереах так цькують поліціянта?
Тому що поліція у колективній свідомості українців перестала бути захисницею правопорядку і людей. Є якась фінансована державою служба. Але якщо проти тебе скоїли злочин і по гарячих слідах не затриманий злочинець, а ти не профінансував розслідування цього злочину, то ніхто й розслідувати не буде.
Інституція поліцейських не діє. Свої функціональні обов’язки поліція в Україні виконує відсотків на 15-20. Не більше.
Чому це стало можливим? Які причини «бикування» одного і несприйняття дій іншого?
У своїй першій книзі «Жити по-людськи» я пишу: кожен українець хоче бути успішним. І якщо ля успіху потрібно «бикувати» – українець буде найбільшим «биком». Якщо ж для успіху потрібно поводитися чемно, то чемнішої людини, ніж українець, годі шукати. Все залежить від правил гри.
Що маю на увазі у цьому випадку? Зверхньо-нахабна поведінка потерпілого у Дніпрі абсолютно відображає поведінкову модель Зеленського. Людина дісталася до вищих щаблів влади не завдяки любові до української нації, не завдяки своєму інтелекту, не завдяки своїй компетенції, а лише завдяки цинізму, грі, маніпуляціям. Обрання Зеленського показало певний шлях до успіху. І нині багато отаких «биків» наслідують цю поведінкову модель.
Президент – це не тільки керівник. Президент – це певною мірою взірець. Навіть на підсвідомому рівні людина починає діяти так, як той, хто досягнув найбільшого успіху в країні.
Звісно, є люди з цінностями, принципами, критичним мисленням, для яких хамити – це табу. Але чимало тих, хто вважає успіхом не цінності, а гроші та «ягуари», тож навіть на підсвідомому рівні мавпують того, хто волею бездумства частини українців опинився на самому верху. Зверхність, нахабство, «бикування» задекларовані нинішніми можновладцями як рецепт і шлях до успіху. Це не українське. І це провина тих, хто привів Зеленського до влади.
У цій трагедії – немає правих. Винуваті й учасники стрілянини, і той, з ким звіряє свою поведінкову модель певна частина українського суспільства. «Бикувати» стало модно: плюнути в очі, вдарити жінку-полісмена. Те, що правоохоронець так вчинив, – неправомірно. Але і хамство супроти поліціянта – також.
