За покликом доброти.
Побутує думка, що мешканці сіл добре знають одне одного. Але невблаганний, насичений подіями і змінами час раптово відкриває у людей нові риси характеру, надихає їх на несподівані вчинки. Так відбулося з мешканкою Борсуків Галиною Бурак, яку всі знали як тиху, заклопотану сім’єю і роботою господиню.
Садочок-штаб
Та з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, вже другий рік поспіль, з вуст селян не сходить ім’я цієї жінки. Щойно Галя скаже, що в чомусь є потреба, до центру села тягнуться з усіх вулиць і кутків людські потічки. Несуть односельці пакети, ящики, мішки, наповнені речами й продуктами для воїнів на фронті. І стікаються ті потічки до дитячого садочка «Сонечко», де працює Галина Бурак і вирує волонтерський рух.
А все почалося з чорного дня 24 лютого 2022 року. Коли Галина зраненька пекла пиріжки для сім’ї, зателефонувала одна з її колежанок, повідомила про початок великої війни і застерегла не йти на роботу.
Душевний неспокій охопив жінку. Галя хутенько спакувала випічку з думкою, що комусь вона знадобиться, і побігла до сільської ради. А туди вже люди зносили продукти, не знаючи, яким чином доправити в гарячі точки.
Вражена неймовірною активністю мешканців села, жінка дорогою додому зустріла голову громади Романа Кухарського і запитала дозволу на користування кухнею дошкільного закладу, щоб готувати воїнам їжу. Окрилена твердим словом «треба», почутим у відповідь, Галина Бурак не гаяла часу, а запросила долучитися до справи всіх сімох працівниць дитсадка, ентузіасток Анюту Буряк, Оксану Полоз.
І ось перша посилка з тридцяти п’яти кілограмами печива і пиріжків через волонтерку із села Борщівки Ольгу Цісаренко потрапила на лінію фронту. Пізніше передачі забирав водій-волонтер Богдан Полоз. До нього часто приєднується напарником чоловік Галини Олександр. Працюючи по змінах трактористом у ПСП «Агрофірма «Горинь», він їздить воєнними дорогами, доправляючи військовим допомогу, вивчає потреби земляків, транспортує їм придбані автомобілі.
Несподівано дошкільний заклад перетворився на один із волонтерських штабів громади, центр доброчинності, а Галина Бурак стала його ідейною натхненницею, організаторкою. До неї долучилися енергійні, не байдужі Інна Луб’яніцька, Юлія Гринюк, Наталія Сидорук, Наталія Дробоцька, Тетяна Шевчук, Орися Басюк, Неоніла Рамська.
Від пиріжків – до автомобіля
Обнадійливою для всіх була весна 2022 року, коли москалів вигнали з-під Києва та з північних областей. Волонтерки мріяли про наближення останнього дня війни і з любов’ю взялися за приготування великодніх кошиків для воїнів-земляків. Зі свинини, яку привезли Юрій і Неоніла Сидоруки, напекли ковбас, шинки, приготували печиво, крашанки, паски. Вдячні хлопці на передовій відчули за домашнім душевним застіллям святковий настрій.
Проте московський звір не заспокоївся, не стихала війна і благодійниці не покладали рук. Набувши досвіду й навичок, вони змінювали «меню», тобто склад продуктових наборів, розширювали спектр доброчинних послуг. Почали готували різноманітні вітамінні салати, приправи, вареники з різними начинками, домашній хліб.
До благої справи долучалося все більше помічників, яким Галина щиро вдячна. Часто їй допомагала сестра Олеся із села Нападівки. Вона першою відчула горе проклятої війни, бо в 2021 році на донецькій землі загинув її юний син Віталій. Вболіваючи материнським серцем за всіх захисників України, жінка щотижня бігає на цвинтар, незважаючи на погоду й пору року. Розмовляє з сином, що усміхається з фото, впорядковує могилу, кладе квіти і заливається гіркими сльозами…
…Невдовзі жінки відгукнулися на прохання захисників і почали організовувати збори коштів, за які Галина закупила двадцять пар берців, автомобіль у частину, де служить ще з початку війни наш односелець Василь Ратушко. Холодної зимової пори Олександр і Аліна Киреї надіслали бійцям грілки.
А цьогоріч навесні до волонтерів звернувся з проханням придбати тепловізор Володимир Гривас. Галина Бурак оголосила збір коштів, і невдовзі тепловізор вартістю 50 тисяч гривень уже допомагав хлопцям боротися з москалями.
Відтак літня пора змусила змінювати кольори маскувальних сіток, які плетуть учні місцевої школи з тканини, закупленої Галиною…
Так, у постійному неспокої, не марнуючи ні хвилини, живуть, займаючись доброчинністю, згуртовані довкола Галини Бурак сільські жінки. У кожної своя сім’я, господарка, але воєнний час змістив пріоритети.
Хобі – плекати квіти
…Коли в 2001 році Олександр Бурак і Галина Майба поєднали свої долі, відразу ж придбали дім, зробили там євроремонт, завели худобу, виховували дітей… Не помітили, як вони виросли. Старший син Сергій закінчує університет, і клопочуться батьки: де влаштується, житиме? Дочка Ілона — одинадцятикласниця, невдовзі й вона обиратиме свій шлях у житті, потребуватиме допомоги.
Кругом, де не глянь, потрібні кошти. Щоб їх мати, батьки важко трудяться, оброблячи власним трактором півтора гектара поля і вирощуючи на продаж цибулю голландських сортів. Додається копійка від двох корів, яких подружжя доїть почергово. Допомагає Галині мама Тетяна Олексіївна в силу свого здоров’я.
Є в Галини Бурак хобі — плекати квіти. Посаджені дбайливими руками довкола оселі, вони квітнуть до пізньої осені, милують око барвистою красою. Особлива пристрасть жінки — майже двадцять кущів троянд різних сортів і кольорів.
Напевне, потяг до природної краси зародила в її серці долина Рудка у східній частині села Передмірки. Там дівчинка зростала в будинку діда Олексія. На цій, колись райській землі буйно квітували трави, що посіли б чільне місце в Червоній книзі, розкошували різновидне птаство, бджоли. Недаремно сюди в 50-х роках минулого століття з’їжджалися на практику студенти-природознавці Кременецького, тоді учительського, інституту.
* * *
Варто відзначити відкритість борсуківських волонтерок. Усі зібрані кошти Галина разом із Мирославою Малютою обліковують у журналі, а витрати висвітлюють чеками в соцмережах. Тож у цих жінок варто повчитися чесності окремим негідникам, які безсоромно наживаються на людських грошах, призначених для потреб захисників.
Мине жорстока війна. Засяє довгоочікувана Перемога над несамовитим ворогом. Пишними оберемками квітів зустріне село рідних героїв-захисників, з почестями називаючи їхні імена. Віриться, що історія не забуде й імен жінок, згуртованих скромною, чуйною і доброзичливою Галиною Бурак. Бо всі вони варті доземної вдячності.
Григорій ВОЛЯНЮК.
с. Борсуки на Лановеччині.
