Протягом кількох днів активно обговорюються слова британського міністра оборони Бена Воллеса про необхідність більшої вдячності України за допомогу, яка їй надається.
Це обговорення спричинило розкол у громадській думці щодо оцінки співпраці країн Заходу з Україною у відбитті московитської агресії, причому, не колективного Заходу, де є різні позиції й акценти, а однієї з найбільш послідовних, активних та ефективних наших союзниць – Великої Британії. Одні вважають, що наші союзники недооцінюють вкладу українського народу в захист цивілізації й демократичних цінностей, який своєю кров’ю зупиняє їх знищення дикою ордою, а вдячність за допомогу ми весь час висловлюємо,- скільки можна більше. Інші кажуть, що ми ображаємо наших друзів, які нам багато допомагають, через що їхня допомога стане меншою, та й у суспільствах західних країн буде менше прихильності до України,- там можуть вважати, що українці загордилися і не вміють цінувати дружбу й допомогу. Такий розкол веде до охолодження ставлення і погіршення стосунків з друзями, хоча насправді оцінка цих слів може вести до зближення й потепління.
Постачання зброї країнами Заходу Україні робиться не тому, що там нас дуже люблять і, відриваючи від себе, дають нам на наші забаганки, а тому що таке постачання якнайбільше відповідає інтересам цих країн і в Україні її може бути використано значно ефективніше для досягнення спільних їхніх і наших цілей, ніж вона, чи засоби, що витрачаються на її виробництво, використовувалися б іншим чином. Московитська агресія проти України, будучи неспровокованою і невмотивованою відповідно до норм міжнародних стосунків, руйнує світовий устрій, який дає хоча б відносну стабільність і надію на можливість вирішення суперечностей мирним способом. Крім того, це війна авторитаризму й дикості проти демократії та цивілізованості. Якщо не буде повної перемоги України в цій війні, то постраждає весь цивілізований світ,- будуть нові війни, більш руйнівні й більш криваві. З іншого боку, те, що Україна віддає в нашій спільній боротьбі, набагато цінніше, ніж зброя,- це життя десятків тисяч наших воїнів та мирних мешканців. І наша вдячність за допомогу виражається не стільки словами, скільки діями.
Але Бен Воллес, очевидно, належить до тих людей, що активно й ефективно допомагають Україні не тільки тому, що це відповідає інтересам їхніх країн. Його дії щодо сприяння нам часто були активнішими й ефективнішими, ніж могли б бути при формальному виконанні своїх обов’язків. Отже, він щиро співчуває українському народові в цій війні і бажає його якнайшвидшої перемоги. І ця щирість та активність не завжди помічається й оцінюється. Очевидно, саме це стало причиною його слів про “невдячність”. Безперечно, ми повинні цінувати наших щирих друзів. Тож ще раз подякуймо Бену Воллесу й іншим нашим щирим друзям за велику допомогу й підтримку, яку вони надають нам у зупинці московитської агресії.
Петро Жук
керівник Центру з інформаційних проблем територій
