Знала б я, коли купляла дзеркального карпа, що ці брати – волонтери, платила б за добру рибу удвічі. «Трудяги», – сказав би мій батько про таких людей. Брати Василь і Михайло Сагани з перших днів війни наполегливо включилися в допомогу війську, добровольцям, переселенцям.
Спочатку стояли на блокпостах, купили тепловізор. Рибу зі своїх ставків, які тягнуться від Вертелки і до Золочівського району, брати-підприємці передавали і передають тонами і для військових на передову, і тим, хто втікав від жахів війни з дітьми на руках. З перших днів почали активно допомагати внутрішньо переміщеним людям.
І не тільки вуджені рибні смаколики та інші продукти везуть Сагани бійцям. Днями вже шістдесятий автомобіль доправили волонтери з Норвегії в Україну у співпраці з братами. Цього разу приїхала справжня потужна команда з усіх куточків Королівства Норвегії – 18 чоловік, які доставили транспорт тим військовим, хто найбільше потребує надійних коліс.
Один з автомобілів, який на фото, вручили в Тернополі команді Мамонта. Цей загартований ще афганською війною чоловік передає свій досвід і навички тим, хто йде боронити рідну землю.
Мужність українського народу та його війська у протистоянні російському агресору надихнула багатьох у світі, зокрема і в Королівстві Норвегії. До речі, нині норвежці ризикують власним життям, рятуючи українців на лінії вогню, а норвезький уряд вагомо підтримує нашу державу.
У Чистопадах Зборівського району жив Мирон Богуцький, якого з сім’єю двадцять літ тому доля занесла в Норвегію. Там оселився, пустив корені. А коли почалася активна фаза війни – взявся допомагати рідним українцям разом з рідними вже норвежцями.
Василь Саган з родиною бував у друга в Норвегії, де його приймали, як рідного. А після початку повномасштабної війни в них створилася справжня співдружність волонтерів, які і за кордоном, і тут, на українських теренах, гідно тримають оборону.
Друзі Мирона Богуцького з Норвегії зібрали на 687 тисяч гривень медикаментів, які передали в тому числі для реабілітації поранених в Тернопільській обласній клінічній лікарні. А ще – 270 генераторів, візки, ходулі і чимало інших вкрай потрібних на передовій речей. Кожен крок їх місії – прозорий, адже доправляють волонтери автомобілі власні чи куплені за свої кошти. І так само ретельно їм звітують наші про виконану роботу.
До речі, одному із норвезьких побратимів якраз днями виповнилось поважних 75 років, які він зустрів за кермом, подолавши 2 тисячі кілометрів до України. Многая літа щедрому і світлому душею чоловіку!
Підтримка ЗСУ— це було і залишається основним напрямком діяльності цієї спільноти волонтерів. Але є багато інших викликів. За час вторгнення російської навали українці переконалися, що друзі справді пізнаються в біді. Підтримка та матеріальна допомога як на державному рівні, так і на особистих контактах громадян, додає українцям впевненості у завтрашньому дні.
Василь Саган переконаний, що не потрібно давати собі хибні надії, мовляв, наші вороги завтра зникнуть, як роса на сонці і ми прокинемося в абсолютно іншій країні. Бо триває багатолітня, навіть багатостолітня боротьба, в якій ми обов’язково переможемо. Адже свідомо стали на цей шлях – відстоювання своєї держави, майбутнього наших дітей. Тепер усі переконались, що Україна — така смілива й сильна, підтримана світовою спільнотою, дає гідну відсіч ворогу.
Наприкінці розмови з паном Василем, запитала в нього, що він буде робити після перемоги, коли війна закінчиться. І чоловік впевнено підсумував: «Буду допомагати з реабілітацією тих, хто повернеться з війни. Це буде разом з відбудовою держави найпотрібнішою роботою».
