Здобутки сучасної нейрохірургії у вимірі особистості лікаря-нейрохірурга вищої категорії, кандидата медичних наук, завідувача нейрохірургічного відділення Тернопільської обласної клінічної лікарні Ігоря Володимировича Загрійчука. На його рахунку вже тисячі операцій різної складності, відновлене здоров’я та повернуті до повноцінного життя численні пацієнти, які називають Ігоря Володимировича своїм рятівником.
– Що спонукало піти в медицину?
– Серед медиків доволі часто професія «успадковується» від батьків – так формуються династії лікарів. У цьому контексті можна сказати, що в мене нетиповий випадок – ані мої батьки, ані будь-хто із близьких родичів не були медиками, тож жодного стороннього впливу на мій вибір майбутньої професії не було. Я був першим, хто вирішив стати медиком із усієї нашої великої родини.
За рік до закінчення школи прийняв для себе остаточне рішення вступати в медичний інститут і розпочав посилено готуватися до вступних іспитів. Батьки, хоч не впливали на мій вибір, але з розумінням віднеслися до такого рішення і всіляко сприяли моїй посиленій підготовці.
– Де здобували медичну освіту і чому обрали нейрохірургію?
– У 1995 році успішно склав вступні іспити в Тернопільський медичний інститут, зробивши таким чином свій перший крок у обрану професію.
Уже в стінах медичного вишу на старших курсах доля звела мене з відомим у нашій області нейрохірургом і талановитим викладачем, завідувачем курсу нейрохірургії доцентом Анатолієм Андрійовичем Скляром, який запропонував відвідувати його гурток. Саме під його впливом я визначився із вибором нейрохірургії як спеціалізації і цілеспрямовано почав готувати себе в цій царині медицини.
– Хто були Вашими вчителями-наставниками?
– Зазначу, що на час мого навчання в медичному інституті функціонувало лише одне обласне нейрохірургічне відділення при Тернопільській міській лікарні швидкої допомоги, яким завідував Тадей Теодорович Гайда. Саме в цьому відділенні я проходив очний цикл клінічної інтернатури після закінчення інституту в 2001 році.
Моїми наставниками та першими вчителями в нейрохірургічній практиці були Анатолій Андрійович Скляр і Тадей Теодорович Гайда. Заочну – теоретичну – складову інтернатури проходив у Інституті нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова – провідній в Україні установі за фахом «нейрохірургія». Моїм безпосереднім керівником інтернатури був видатний науковець і практик Микола Єфремович Поліщук, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України. Висококваліфікований фахівець, прекрасна людина і чуйний наставник, Микола Єфремович не лише допоміг мені опанувати фахові секрети, але й вплинув на весь мій подальший професійний шлях у нейрохірургії. Без перебільшення можу сказати, що своїми професійними та кар’єрними успіхами, тобто тим, ким я є зараз, значною мірою завдячую саме Миколі Єфремовичу Поліщуку.
– Самостійна лікарська практика – як усе починалося?
– Після завершення інтернатури, в 2002 році, отримав диплом лікаря-нейрохірурга. На той час у мене був вибір: залишитися у столичному Інституті нейрохірургії для подальшої лікувальної та наукової діяльності, або повернутися в Тернопіль і приступити до нейрохірургічної практики. Думаю, в прийнятті рішення на користь практики вплинули мої розмови із Тадеєм Теодоровичем Гайдою, тож я розпочав свою роботу лікарем-нейрохірургом у тогочасній лікарні швидкої допомоги.
Вже від 2003 року мені доводилося чергувати в бригаді екстреної медичної допомоги і проводити хірургічні операції не лише в спеціалізованому відділенні міської лікарні, але й на виїзді в районних центрах. Пригадую, мій перший виїзд і самостійна операція були в місті Борщеві, де довелося надавати екстрену допомогу жінці зі складною черепно-мозковою травмою.
У 2005 році відділення нейрохірургії перевели в обласну клінічну лікарню, куди я перейшов працювати лікарем-нейрохірургом. Такі зміни дозволили підняти нейрохірургію в нашій області на суттєво вищий рівень. У цьому аспекті важливу роль відіграло те, що обласна лікарня – багатопрофільний медичний заклад, відтак пацієнти мали змогу отримувати комплексну медичну допомогу як лікарів-нейрохірургів, так і фахівців інших вузьких спеціальностей.
– Як вдається поєднувати лікарську практику з адміністративними функціями?
– У 2007 році мене призначили виконувати обов’язки завідувача нейрохірургічним відділенням, а вже через рік обійняв цю посаду на постійній основі. Перші два роки адміністрування запам’яталися зануренням у документацію, відшліфовуванням стосунків із підлеглими та звиканням до того, що вже несу відповідальність не лише за себе, а й за три десятки працівників; та й загалом за все, що відбувається у відділенні. На мою думку, доволі швидко налагодив нормальні стосунки з підлеглими й донині в цих питаннях не маю особливих проблем.
У 2009 році став головним експертом зі спеціальності «нейрохірургія» департаменту охорони здоров’я Тернопільської ОДА. Ця посада передбачає планові та ургентні виїзди в лікувальні заклади міста й області для надання нейрохірургічної консультативної допомоги та проведення невідкладних оперативних втручань.
– Ваш шлях у медичну науку.
– Опанувавши нові для мене адміністративні складові, в 2010 році націлився на наукову роботу. Як вільний здобувач при Інституті нейрохірургії розпочав роботу над дисертаційним дослідженням за проблемою хірургічного лікування черепно-мозкових травм. Моїм науковим керівником був Микола Єфремович Поліщук, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України. Під його керівництвом за три роки підготував роботу й успішно захистив її у 2013 році. Це був досить нелегкий шлях – для лікаря з периферії підготувати й захистити дисертаційне дослідження в провідній столичній установі; але все пройшло успішно і невдовзі після захисту я отримав наукову ступінь кандидата медичних наук.
Після захисту кандидатської дисертації мені пропонували приступити до викладацької роботи в медичному університеті, але для себе я обрав шлях практичної нейрохірургії й донині намагаюся вдосконалювати себе як практичний нейрохірург.
– Яка вона – повсякденна праця нейрохірурга?
– Робота нейрохірурга відповідальна, надзвичайно інтенсивна і потребує повної самовіддачі. Планові й ургентні операції різного ступеня складності, консультації, ведення пацієнтів – з усього цього складаються щоденні будні, а почасти вихідні й святкові дні лікаря-нейрохірурга.
Нейрохірургія – одна із найскладніших галузей хірургії та медицини загалом, що в нинішніх умовах уже набуває мультидисциплінарного характеру і потребує не тільки практики досвідченого лікаря-нейрохірурга, а командної роботи фахівців різних спеціальностей. За час моєї роботи в нейрохірургії відбулися суттєві зміни. Сьогодні маємо можливість працювати із надсучасним медичним обладнанням європейського взірця, тому від лікаря потрібно лише бажання йти в ногу з часом і постійно вдосконалюватися, підвищувати свій професійний рівень, аби дотримуватися найвищих стандартів роботи.
Нині в нейрохірургічному відділенні обласної клінічної лікарні успішно проводимо консервативне лікування, відкриті хірургічні операції та малоінвазивні втручання, в тому числі надвисокої складності, зокрема, видалення новоутворень (доброякісних і злоякісних пухлин) головного та спинного мозку.
– Сучасна нейрохірургія – це..?
– …це високотехнологічні операції зі застосуванням добірного професійного обладнання, що дозволяє приймати більшу кількість пацієнтів, а також збільшити кількість та ефективність операційних втручань, у тому числі за рахунок зменшення часу перебування хворих у стаціонарі. За рік у нашому відділенні лікуються від шестисот до восьмисот пацієнтів – мешканців нашого міста й області. Як свідчення високого рівня професіоналізму лікарів нашого відділення – щороку зростає кількість пацієнтів із інших областей України, які виявляють бажання лікуватися саме в нашому нейрохірургічному відділенні.
Звична практика – коли пацієнта лікує не один фахівець, а ним займаються комплексно. До прикладу, в людини важка травма, вона перебуває у відділенні реанімації, пацієнтом у такому випадку займається мультидисциплінарна бригада лікарів. Тобто, перш за все має місце багатопрофільне лікування.
– Чи доводилося розчаровуватися в обраній професії?
– Я люблю свою роботу і жодного разу не шкодував про вибір професії, адже відчуваю, що недаремно живу на світі та дійсно потрібний людям. Таке усвідомлення додає мені сил і натхнення, допомагає долати всі труднощі, бути завжди готовим висококваліфіковано виконувати свій обов’язок лікаря, досягати нових висот у царині нейрохірургії.
Журнал CITY LIFE BUSINESS Тернопіль.
