Неабияку вигадливість, підступність, вправність у лукавстві й облуді виявляє наш ворог, аби виправдати те, чого виправдати не можна, аби зберегти якесь «лице», яке давно вже ним не є. Не гребує наш ворог нічим, навмисно змішуючи грішне з праведним, видаючи чорне за біле, а відверту брехню – за правду. Вже кілька разів московський тиран і його прислужники змінювали «мету» цієї війни, дійшло навіть до того, що вони її називають «священною»…
Війна «священною» бути не може! Ніде у Священному Писанні ви не знайдете такого словосполучення. І в соціальній доктрині Православної Церкви взагалі немає поняття «священна війна», бо війна – це жахлива річ, наслідок великого гріха, і вона священною, освяченою бути ніяк не може. Освяченими речі стають через посвячення їх Богові, після звершення над ними спеціальних молитов (Чину освячення), через які завдяки благословінню Божому і благодаттю Святого Духа ці речі освячуються. Як можна освятити, благословити і отримати благодать Святого Духа на те, що приносить людям страждання і смерть?!
Перегляньте також:
Дуже важливо у питанні війни і миру називати речі своїми іменами: ненависть ненавистю, несправедливість несправедливістю, вбивство вбивством… Війна – то найстрашніше зло, прояв великого гріха – братовбивчої ненависті. І жодні політичні, ідеологічні чи інші трактування не можуть виправдати згубної руйнівної сутності війни, яка є страшним гріхом і злочином проти людства.
Чому ми благословляємо наших воїнів? Бо, на відміну від окупантів, наші воїни – захисники. Вони не зазіхають на чуже, вони не прийшли з мечем в чужу країну, вони не звершують акту агресії, умисно не кривдять інших, не жертвують чужими життями. Навпаки, вони звершують подвиг самопожертви, підставляючи себе під удар заради інших, виявляючи найвищу міру любові, бо: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15: 13). Ось в чому велика різниця між тими, хто «приніс меч», і тими, хто «захищається мечем».
Військо, як і зброя, не заборонені Біблією, але вони, за християнським вченням, існують для того, щоби захищати, а не для того, щоб нападати. Церква Христова – проти насилля, але завжди – на захисті правди, миру і ближніх.
Ворог, який підступно вдерся на нашу землю, хоч називає себе православними, але впродовж останніх десятиліть перетворив Церкву на якусь «громадянську псевдорелігію», яка є чужою духу Євангелія та змісту святоотцівської православної віри. Справжня віра завжди виявляється у справах, а справи, що чиняться окупантами, промовисто свідчать про них як про злочинців, вбивць і нелюдів, які втратили живий зв’язок із Христом та Його Церквою. Тут згадуються влучні слова Його Всесвятості, Вселенського Патріарха Варфоломія про російську агресію: «Це не священна, це – диявольська війна, яку породила неправда!». Кожна вбита чи закатована людина, кожна викрадена дитина, кожна зґвалтована жінка, кожен зруйнований житловий будинок – це не лише воєнний злочин, але й гріховний акт зречення Христа.
Так само й ті, хто ніби відсторонився, хто пасивно погоджується з гріхом, хто вважає, що їх це «не стосується» чи «все не так однозначно» – вони толерують зло, обирають його сторону, вигадуючи різні «напівтони» для його виправдання. Але перед Богом їм теж не знайдеться виправдання! Тому всі слова про «священну» війну з боку окупантів, агресорів і вбивць мирного народу – це слова антихриста, який свідомо зло називає добром, аби загубити якомога більше людських душ.
Тож борімося проти неправди, заради миру, добра і справедливості!
