Хочу виділити дві моделі взаємодії з суспільством. Одна з них – все засекретити, ніякі, навіть кричущі факти, не обговорювати публічно, діяти підкилимно, непрозоро.
Друга – це правдива, серйозна розмова з суспільством. Якщо, наприклад, трапляються певні негаразди у війську чи в економічній, освітній, інформаційній та інших сферах – ми про них відверто говоримо, акцентуємо увагу на проблемі, і це змушує керівників (владу) виправляти помилки. Зріле суспільство вчиться на власних помилках.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Тернопільщина втратила захисника Назарія Недобійчука
Наприклад, якщо явища на кшталт корупційних діянь у системі Міністерства оборони приховуються від суспільства й народу, то у такому випадку залишається надія лише на добру волю окремих осіб-посадовців: змінювати ситуацію чи продовжувати красти? Якщо у війську, як говорив комбат «Купол», є недопрацювання і про це мовчать, то тільки від волі керівників залежить: змінювати ситуацію чи залишати все як є.
Інша модель управління опирається на зріле, «доросле» суспільство, котре сигналізує про неправильність дій того чи того керівництва. Відтак посадовці змушені рефлексувати на позицію громади. Не змінювати свою поведінкову модель вони вже не зможуть.
А коли суспільство зріле, то воно у більшості своїй є пасіонарним і патріотичним. Так, ми всі закцентовані на Перемогу. Всі хочемо Перемоги. Але на цьому шляху залишаються реалії, які потрібно коригувати. Приміром, якийсь керівник скоїв злочин, діє неправильно, це стає публічним і тоді не виправляти помилок чиновники не можуть.
Я прихильник другого варіанту. Ми вчимося на своїх помилках. Не робить помилок тільки той, хто нічого не робить. Будь хто, хто керує чи то економікою, чи Збройними силами, чи будь-якою галуззю обов’язково припускатиметься помилок. Головне – вчасно виправити ці помилки.
Ми воюємо за волю, можливості кожного та гідну заможність без наруги над іншими.
