Нині Україну на полі бою захищають п’ятеро працівників УПО в Тернопільській області.
Це електромонтер охоронно-пожежної сигналізації ЦТО Віталій Пилипчук, водій взводу охорони об’єктів та публічної безпеки №1 батальйону Олександр Чайка, водій взводу №2 роти реагування батальйону Андрій Пальчак, електромонтер охоронно-пожежної сигналізації ЦТО Сергій Мантула та інженер центру технічної охорони Ігор Пінгас. З Ігорем Ярославовичем, котрий саме лікується після поранення, нам і вдалося поспілкуватися напередодні річниці великомасштабного вторгнення росії до України.
Перегляньте також:
- У госпіталі зупинилося серце мужнього воїна з Тернопільщини
- Тернопільщина прощається із захисником Романом Липкою
Ігоря Пінгаса називають в управлінні універсальним солдатом. Хореограф-балетмейстер за фахом, керівник танцювального колективу «Дністровські зорі», Ігор прийшов до тоді ще державної служби охорони в 2000 році й швидко опанував технічний напрямок. Та день 24 лютого 2023 року назавжди змінив і його життя. Ігор Ярославович дізнався, що тієї ночі його старшого сина, курсанта Хмельницької академії прикордонних військ України, забрали на підсилення кордону з Білоруссю – і просто не міг всидіти вдома.
Незважаючи на сім операцій, перенесених перед війною, на цукровий діабет, 25 лютого 49-річний Ігор Пінгас уже був у військкоматі. А 26 лютого у складі 44-ої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола вже стримував наступ ворога на Житомирщині з боку Ірпеня і Бучі.
У середині березня Ігоря Пінгаса з побратимами відіслали на полігон освоювати 155-міліметрові гаубиці М777, які Україні передали США, а після навчань відправили до Сєверодонецька, де вже вирувало пекло.
У телефоні Ігоря Ярославовича багато відео, що демонструють роботу гаубиці. Показує їх і коментує:
– Це наша «лялечка», а он там – гора гільз із майже двох тисяч снарядів. Від березня довелося вистрілювати не менше ста, а максиму – 200 снарядів щодня. Снаряд важить 45 кілограмів, заряд до нього – 38. За хвилину при чіткій і злагодженій роботі кожного з восьми хлопців розрахунку вдається вистрілити чотири снаряди. Швидше неможливо. І так щодня. Майже без сну, 23/7, 15–20 разів на добу змінюючи позиції, після кожних 4–5 пострілів.
Наші гаубиці дуже точні й далеко б’ють, тому москалі нас шукали. Особливо після того, як у червні журналісти з «Радіо Свободи» зробили про нас фоторепортаж. Ми ніколи не спали в населених пунктах – тільки в лісах. По дві-три години. Уникали місцевих жителів. Якщо що, на машини і – вперед.
Приїжджали на нове місце, все вивантажували і складали (M777 важить 4200 кілограмів, а норматив її складання – до 6,35 секунд), окопувалися і тільки тоді, якщо була можливість, відпочивали.
Коли хлопці перебували надто близько від ворога, у них місяцями не було забезпечення. Зв’язку теж не було. Командир мав Starlink і дозволяв бійцям раз на два тижні написати повідомлення рідним. Ігор Пінгас із глибокою повагою розповідає про свого 24-річного командира з позивним «Скіф», завдяки якому у їхній батареї не було від початку великомасштабного вторгнення жодного загиблого.
Воєнні дороги Ігоря Пінгаса пролягли через Житомирську, Волинську, Чернігівську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську області. Він звільняв Харківщину, а вкінці листопада закінчив під Бахмутом. Отримав поранення. Перший осколок від снаряду застряг у бронежилеті, а з другим не пощастило – боєць потрапив до госпіталю і досі лікується та скучає за своїми хлопцями. Думка про те, що там він може бути кориснішим, ніж тут, мучить і будить ночами. Постійно їм телефонує, а вони: «Старий», скучно за тобою, повертайся».
Ігор Ярославович найстарший у своєму батальйоні, тому й «Старий». На запитання, чи пішов би воювати, якби можливо було повернути час назад, рішуче відповідає:
– Пішов би! А чому ні? Моя дружина завжди дбала, щоби в мене не закінчувалися запаси інсуліну, а я навчив хлопців, як вони мають поводитися, якщо мені буде загрожувати цукрова кома. Завжди мав при собі флягу з сиропом.
Звісно, що постійний стрес, страх, доби без їжі, сну, поранення знищили й без цього слабке здоров’я старшого сержанта-хореографа-інженера Ігоря Пінгаса, проте сила його духу незламна й незнищенна.
Схиляємо коліна й серця перед цією силою наших воїнів. Бажаємо Ігорю Ярославовичу, всім нашим працівникам, котрі нині на передовій, усім захисникам України повернутися додому живими, здоровими та з Перемогою, повідомляє Управління поліції охорони в Тернопільській області.
Фото з репортажу «Американська зброя на передовій: вогонь із гаубиці М777 по позиціях російських військ» (www.radiosvoboda.org, 7 червня 2022 р.)
