Російська Федерація не є постійним членом Ради безпеки ООН.
У списку в Статуті ООН наявний Радянський Союз, але немає жодної згадки про Росію. Ба більше – ця країна не має жодних підстав взагалі входити до структури ООН, оскільки ніколи не набувала членства у цій організації. Після розвалу Союзу вона просто “переставила таблички” – “СРСР” на “РФ”. І, нарешті, країна-агресор Росія ніколи не ратифікувала Статут ООН, а отже, не вважає себе зобов’язаною виконувати його, що й демонструє у війні проти України.
Є щонайменше три законних юридичних способи вигнання Росії з структур ООН, зокрема, “хард” та “лайт”. Про виключення не йдеться, адже членства в ООН Росія ніколи не набувала. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив адвокат, співзасновник ініціативної групи громадського хабу “Геть Росію з ООН” Максим Баришніков.
– Чи є сьогодні реальні механізми нехай не позбавлення Росії членства в ООН, а хоча б позбавлення її статусу постійного члена Радбезу з правом вето?
– Сам факт перебування Російської Федерації як держави, її участі в робочих органах ООН є абсолютно безпідставним і незаконним, якщо законом у цьому випадку вважати Статут ООН, який передбачає чітку процедуру здобуття членства. Ба більше, цей Статут взагалі не передбачає будь-якої можливості передачі у спадок чи якимось іншим чином, навіть шляхом збору кількох держав разом, місця в ООН однієї держави іншій.
Рада безпеки ООН, згідно із Статутом, є лише одним з органів цієї організації. Зрозуміло, якщо держава не має жодних підстав називатись державою-членом ООН, відповідно, немає жодних підстав для того, щоб вона набувала права постійного чи непостійного члена Ради безпеки ООН.
Серед таких елементарних аргументів варто навести такий: Російська Федерація, а до цього РСФСР, ніколи в житті не ратифікувала Статут ООН. Відповідно, він не є обов’язковим для Росії. Що вона, власне, й показує своїми діями, нехтуючи пунктом 3 статті 2 Статуту ООН, який прямо забороняє державам погрожувати чи застосовувати силу в міжнародних відносинах щодо інших держав.
Так, якщо й вести мову, то взагалі про вигнання Російської Федерації, оскільки її не можна позбавити членства як державу, яка ніколи його не набувала. Не тільки з ООН, а й з Ради безпеки ООН і з переліку постійних членів ООН.
Перелік постійних членів ООН наведено у 23-й статті Статуту ООН. Там ніякої Російської Федерації, РСФСР чи Росії взагалі немає. Там є п’ять країн, дві з яких неіснуючі. Це Китайська Республіка та Радянський Союз. Китайська Республіка була заміщена уповноваженими представниками Китайської Народної Республіки відповідно до рішень Генеральної асамблеї ООН 1961 та 1971 років, а от щодо Радянського Союзу ніколи ніяких рішень не відбувалось.
Так, або Радянський Союз із невідомих причин досі не надсилає жодного представника, або ніяких повноважень у Російської Федерації немає засідати ані на Генеральній асамблеї, ані в Раді безпеки ООН. Жоден документ не дає їм такого права.
– Але це теорія, хай навіть і теорія, яка має серйозне юридичне підґрунтя. А як щодо практики?
– Випадок з Китаєм – це єдиний випадок, коли одна делегація замінила іншу делегацію не тільки на Генеральній асамблеї, але і в Раді безпеки серед постійних членів. У 1961 році було ухвалено резолюцію ООН щодо дослідження повноважень делегації Китайської Республіки, а за десять років за результатами такого дослідження було ухвалено ще одну резолюцію Генеральної асамблеї ООН “Щодо відновлення справедливості”, якою одна делегація була замінена на іншу.
– Отже, нам також треба чекати щонайменше десять років, допоки буде відновлено справедливість?
– Не треба чекати десять років, оскільки на той момент прецедентів не було, а ми вже можемо використовувати прецедент Китаю. Це перший варіант.
Другий варіант дій – це той, який стався з Югославією. У 1992 році колишня Югославія, тоді – Сербія та Чорногорія, намагалась провести такий самий фокус, як за пів року до цього зробила Російська Федерація, тобто по суті просто замінити таблички і сісти за стіл. Але їй це не вдалось. Рада безпеки ООН ухвалила рішення №777 від 19 вересня 1992 року, де першим пунктом визнала, що колишня Соціалістична Федеративна Республіка Югославія припинила своє існування, а другим пунктом усі держави, які утворилися на її території, зобов’язала набути членство відповідно до Статуту ООН.
Югославія кілька років не погоджувалась з цим, але все ж погодилась і все зробила, як написано в Статуті. До речі, цей другий варіант дій дуже підходить до України, оскільки наразі ми ведемо мову про покарання за злочин агресії. Замість того, щоб передати цю справу до Міжнародного кримінального суду, а згідно зі Статутом, суду необхідно рішення Ради безпеки ООН, де поки засідає Росія, жодного рішення ухвалено не буде – то замість цього вони пропонують механізм створення трибуналу ad hoc, хоча універсальна ідея вигнання РФ одразу вирішить цю проблему і скасує необхідність створення окремого трибуналу.
Притягнення до відповідальності винних осіб серед колишнього керівництва Югославії відбувалося під егідою ООН навіть за умови, що сама колишня Югославія, Сербія та Чорногорія не хотіла законним шляхом отримувати членство. Так само і в цьому випадку.
Третім варіантом є варіант з Південно-Африканською Республікою. Згідно із Статутом ООН, перед початком кожної наступної сесії повноваження кожної наступної делегації перевіряється спеціальним комітетом. Одного разу повноваження делегації ПАР не підтвердили, оскільки вона представляла тільки білих, а не все населення країни. На цій підставі вирішили дослідити це питання, а поки позбавити їх права голосу. І так 20 років поспіль.
Для нас це лайт-варіант, оскільки навіть позбавлення делегації РФ права голосу як на Генеральній асамблеї, так і на Раді безпеки ООН до моменту, коли буде встановлено очевидний факт безпідставності їхньої участі в роботі цих органів, також певною мірою нас задовільнить і дасть можливість відновити справедливість і покарати злочин агресії.
– Чи не вважаєте ви, що актуалізація теми незаконності перебування Росії в ООН пов’язана із політичними причинами, із тим, що Росія програє у війні проти України?
