У просторій світлоносній залі бібліотеки Тернопільського медичного університету імені Горбачевського відбулася атмосферна творча зустріч із українським письменником Володимиром Присяжним. Разом з ним прийшли співак і композитор Ігор Вовчак та доктор мистецтвознавства Олег Смоляк, творчі друзі Галина Навроцька, Василь Глемба, Зіновій Кіпибіда.
У його творчому доробку чимало значимих книг. Серед них «Остання соната», «Вулиці в полях», «Тиха тривога», «Долини днів», «Небесні кар’єри»,«Долоні світанку». Письмо Володимира Присяжного не пафосне, а виважене і проникливе. Поезія на диво магнетична, змушує сконцентруватися і слухати. Дуже добре, що на заході було багато молоді. Уважно слухали з вуст автора громадянську, інтимну лірику, де чимало філософічних розмислів.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Співак Ігор Вовчак виконав пісні на слова Присяжного. Їх у його репертуарі чимало. Зворушила і не залишила нікого байдужими пісня «Небесна сотня», слова якої народились у ту пам’ятну ніч Майдану, коли розстріляли незабутнього Сергія Нігояна. Присутні слухали стоячи…
І подумалось, як важливо мати такі спілкування! Одна справа прочитати книгу, інша – відчути вібрації голосу того, хто її написав. А ще – дізнатись, звідки автор черпав енергію для творінь, як працювала уява, що спричинило створення сюжетних ліній у новелах, які згодом стали «поштовхом» до написання роману…
Від початку війни пан Володимир пише про війну, бо йому болить так само, як і кожному з нас. Його вірші друкуються в газеті «Вільне життя» під рубрикою «Літбат тримає оборону». Ось один з них.
* * *
Зірниця згасала, лиш тінь на стіні.
Кружляла сніжинка лапата.
У затерплих снігах, уже навесні,
Присіла на вії солдата.
Від куль непокаяних видно сліди,
Невмита щока посиніла.
Знайшов тут могилу юнак із москви –
І кров’ю судьба закипіла.
В невкритих очах ще гойдався розмай,
Вкраїнського неба хустинка.
Чого ж ти прийшов із мечем у наш край? –
Спитала солдата сніжинка. –
Чого тобі треба із наших країв?
Солодкої тиші діброви?
Ще мало тобі під москвою гаїв,
Де м’ятою пахне травичка шовкова?
Убитий мовчав… Гримотіло здаля.
Котила лавину гармата.
Луною озвалась Вкраїни земля.
Сніжинка журила солдата:
— Тебе ж як убивцю на танках сюди
Приніс той орел двоголовий.
Вставай же, юначе, у наші ряди
І знищим полки людоловів!
Володимир ПРИСЯЖНИЙ.
