46-річний військовий з Тернополя Олександр Осадко загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. У чоловіка залишилася дружина та двоє дітей. Вдова Ганна Осадко розповідає, у їхньої сім’ї було багато планів. Олександр мріяв разом з нею після перемоги України станцювати повоєнне танго. Тепер жінка переглядає відео їхнього спільного танцю до війни і не стримує сліз. Однак, каже, вірить, що смерть чоловіка була недаремною і незабаром Україна звільнить свої землі від ворога.
До Дня незалежності жінка розповіла про свого Героя, пише Суспільне.
Перегляньте також:
- Накрив собою побратима: у Тернопіль привезли тіло Героя Олександра Осадка
- Ганна Осадко переконує тернополян, що жити насправді просто (Фото)
Тернополянка Ганна Осадко приходить на могилу свого чоловіка, щоб поспілкуватися з ним та подякувати за щасливі роки подружнього життя. Її чоловік Олександр майже півтора місяця тому загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
“Тоді був мінометний обстріл. Саша загинув миттєво на місці, а чоловік, який був під ним, той хлопець, врятувався, завдяки загибелі мого чоловіка. Говорять, що чоловік повинен зробити 3 речі у своєму житті: побудувати будинок, виростити сина і посадити сад. Саша побудував 2 будинки, виростив 3 дітей, бо ще племінника, побудував будинків багато, тому що він був будівельником, садів насадив так само багато. Жаль, що так рано, але це було справді дуже класне життя”, – каже жінка.
Ганна розповідає, місцем їхньої з Олександром сили був Бережанський ліс. Там вони часто говорили про життя. Одного разу – про смерть.
“Я в нього запитала, як ти собі уявляєш смерть? Він мені сказав, що це коли він після смерті прокинеться в старому дубовому лісі і там його чекатиме його батько. Його батько помер ще 11 років тому. Я запитала, що далі? Він відповів, що батько вже запалив вогонь і чекає на мене. Саша загинув в старому дубовому лісі, як він собі і уявляв смерть. Я впевнена, що з цього дубового лісу на Донеччині він перенісся в дубовий ліс на Бережанщині, де його чекав тато. Тим паче, що Саша загинув в день народження свого тата”, – каже Ганна.
У Олександра залишилися дочка та син. Донька Софія розповідає, в дитинстві батько розвивав у них фізичні якості – разом з дітьми займався спортом. А коли вона з братом подорослішали, – Олександр брався за їхній інтелектуальний та духовний розвиток.
“У нас з татом завжди був улюблений ритуал, ми з ним завжди перші прокидалися, коли я ходила на навчання. І зустрічалися на кухні кожного ранку. Тато робив нам усім каву. І поки була ця ранкова рутина, ми завжди дивилися разом журналістів, або політологів, які обговорювали останні новини. Те все, що він вкладав у нас з дитинства, пов’язане з патріотичним вихованням, інтелектуальним і фізичним”, – каже донька Софія Осадко.
“Ми з ним познайомилися дуже кумедно, я би сказала. Це була смішна історія, я тоді вчилася ще в університеті, а він працював на ксероксі. Я спочатку подружилася з його другом, коли вони прийшли до мене в гості обидва, як два друга, Саша побачив мою величезну книжкову шафу, сказав, що я його майбутня дружина. Він дуже любив дітей, він завжди хотів мати багато дітей, у нас є хлопчик. Першим був хлопчик, потім дівчинка. Я завжди згадую один випадок, коли ми тільки одружилися, посварилися, він пішов десь в ніч, я сиджу, плачу, почалася ще злива, дощ ллє, він вертається через годину з отаким оберемком бузку, якого він десь нарвав, так мені його простягає, весь мокрий бузок, обіймає мене. Такі якісь випадки – це про його характер”, – каже Осадко.
Олександр за спеціальністю був економістом та будівельником. Але її та чоловіка об’єднувала любов до читання. Також Олександр писав оповідання.
“Років, мабуть, 10 тому він каже, я написав оповідання, давай ти подивишся, бо я все-таки редактор, філолог. Я подивилася і не повірила, кажу, що ти не міг цього написати, бо справді тексти дуже гарні. Ці оповідання переважно про наше село. Він описує простих людей, які є насправді глибокими, які є філософами, таким, яким і був Саша – простим філософом”, – каже Ганна.
“Зазвичай хочуть танцювати жінки, у мене був виняток, мене попросив чи змусив, чи надихнув танцювати танго мій чоловік. Танго – це розмова двох душ, це був найкращий мій час. Це був час, де були тільки ми двоє, один для одного. За кілька днів до війни я купила нову сукню для танго, щоб танцювати танго зі своїм чоловіком. А потім почалася війна. І я так ні разу її не одягла. У мене виникла думка про те, що танго і Саша повинні бути завжди зі мною, тому я зробила собі тату-танго, яке завжди зі мною”, – каже жінка.
Олександр пішов на війну на другий день повномасштабного вторгнення Росії до України. Ганна розповідає, він не міг сидіти вдома, коли його країна та рідні в небезпеці.
“Коли він тільки пішов на війну, знайомий йому дорікав, що ти робиш дурницю, бо з такими от ідеалістами, як ти, ваші українські жінки залишаться вдовами. Нема сенсу, а він відповів, що хай вони будуть вдовами, але вони будуть певні, що ніхто не прийде на їхню землю, в їхню хату, щоб зґвалтувати і вбити. Він свідомо пішов за мене, за свою сестру, за своїх дітей. Він нам час від часу надсилав фотографії зі своєї служби. Кожну фотографію він підписував просто одним реченням – Все буде Україна. Це меседж, який він хотів дати і я впевнена, що він збудеться – Україна переможе, це безумовно”, – каже Ганна.
