Кілька років тому Настя брала участь у хореографічному конкурсі в Празі. Після виступу одна з членів журі зауважила, що дівчина танцює технічно правильно, але скуто, а танець має бути релаксом. Якби ж ця жінка знала, що Настя тривалий час не могла й ходити. А нині танцює, хоч і під акомпанемент болю.
Тепер і я, переглядаючи відео її танцю, не йму віри, що це та сама дівчинка, документ із діагнозом якої лежить у мене на столі… «У вас, журналістів, багата уява, але її не стане для того, щоб уявити, якою Настя народилася», — каже дідусь дев’ятнадцятирічної красуні, котра роками продиралася до зір через тернові хащі фізичного болю і титанічної праці над собою.
Перегляньте також:
- У Джуринській школі Білобожницької громади відбулися збори на танцювальні канікули
- Тернополяни здобули Гран-прі на міжнародному фестивалі танцю в Болгарії
Настуся з’явилася на світ із вродженою аномалією опорно-рухового апарату з медичною назвою артрогрипоз, із численними ураженнями суглобів кінцівок. Та ще й під час стрімких пологів їй зламали стегно. Лікарі сумнівалися, що дитинка виживе. Сім’я готувалася до найгіршого.
«Подивитися на внучку послали мене, бо я «твердий», — пригадує Степан Миколайович. — Вона була червона, як буряк. Ноги і руки деформовані. Перших два місяці її тримали в лікарні на розтяжці через перелом стегна. До трьох із половиною років Настя тільки повзала у спеціальному корекційному «спорядженні».
Дівчинку возили до найвідоміших генетиків, але ті розводили руками: мовляв, той, хто дослідить цю патологію, стане гідним Нобелівської премії. Тим часом Настуся поволі починала спинатися на ніжки і вже навіть могла ступити кілька кроків, тримаючись за меблі. У чотири роки почала ходити самотужки. Кожен крок давався їй неймовірними зусиллями. Боліли ступні, кульшові суглоби, одна нога не згиналася.
Коли Настусі було шість рочків, столичні й харківські лікарі запевнили, що в Україні їй не допоможуть. Порадили шукати порятунку в Австрії, в одній із найкращих на той час ортопедичних клінік Європи. Рідні надіслали туди запит і невдовзі отримали позитивну відповідь. Але загальна вартість лікування становила понад 47 тисяч євро! Де взяти стільки грошей?
Поки сім’я думала, відбулася низка невипадкових випадковостей. До Тернополя приїхала Катерина Ющенко — голова наглядової ради благодійного фонду «Україна 3000». Їй подарували книжку про Тернопіль, у яку був вкладений лист із проханням виділити гроші на лікування Насті. Невдовзі сім’я отримала відповідь із МОЗ України: якщо незалежний експерт підтвердить, що дівчинці справді можуть допомогти тільки за кордоном, то гроші виділять. На щастя, в міністерстві тоді працював наш земляк і з експертизою проблем не виникло. Відтак фонд виділив гроші.
Хірургічні втручання із корекції кінцівок тривали у п’ять етапів, щоразу під загальним наркозом, тому розтягнулися на роки. Поруч із Настею весь час була мама. Придбавши користований візочок, вона змогла показати своїй допитливій дитині всі музеї і пам’ятні місця Відня.
Настусю цікавило все. Вона зростала навдивовижу обдарованою і працьовитою. Ще навчаючись у школі, відвідувала театральну студію і займалася хіп-хопом. Так, як могла, бо нога не згиналася. Вже у старших класах дівчині зробили дві операції на коліні в тернопільській лікарні.
Водночас із танцями Настя цікавилася ще й корейською культурою. Обидва захоплення ділила зі старшою сестрою Аліною — такою ж наполегливою і талановитою.
Уже кілька років дівчата з мамою мешкають у Празі. Аліна — третьокурсниця Карлового університету. А цьогоріч і Настя стала студенткою корейської філології бюджетної форми навчання. На жаль, здоров’я у дівчини вже ніколи не буде ідеальним, але Настиній наполегливості в досягненні мрій можуть позаздрити багато здорових людей.
«Вона ніколи не плакала, не жалілася, — розповідає про внучку дідусь. — Стійко терпіла біль і не комплексувала. Настя спокійна, врівноважена, без особливих емоцій — меланхолік за темпераментом. Але має швидкий розум і почуття гумору. Не схильна приймати швидкі рішення. Дуже наполеглива. Освоїти корейську філологію — це титанічна праця. Але я пишаюся Настею, бо вона сама себе створює».
Недавно Аліна зробила цікавий фотопроєкт про свою мужню сестру і її важкий шлях до мрії — відчувати свободу в тілі. Ось пряма мова Насті: «Можу впевнено сказати, що не змогла б прожити без танців. Вони рятували мене у важкі часи. Для мене танці завжди були як другом, так і ворогом. Я постійно вимагала від себе більшого, ніж могло моє тіло. …Тривалий час мені було заборонено танцювати, хоч я жила мрією про те, аби професійно займатись танцями. Та досі цим живу».
Але тепер уже ніхто з людей, котрі знають цю панянку сталевої волі, не сумнівається, що їй усе вдасться. А якби членкиня журі хореографічного конкурсу, в якому Настя брала участь, знала, що дивиться танець під акомпанемент болю, то схилила б перед його юною виконавицею коліно і серце.
