Люблю спілкуватися з пані Вірою Квятковською із Великих Гаїв. Вона відома краєзнавиця і шанувальниця не лише історії рідного села, а й України. А ще – найпозитивніша особистість з кола усіх моїх знайомих. Це дуже важливо, особливо зараз, під час воєнного лихоліття. Вона стільки знає про рідний край, що годі! Кажу їй: пишіть, пишіть, пишіть… Ваші спогади – це безцінний скарб для нас усіх. І, що найголовніше – для майбутніх поколінь. Письмо пані Віри легко й доступно читається. Вона майстерно вкраплює у свої тексти художні описові родзинки, від чого написане тільки виграє і стає неповторною барвою у розмаїтті сучасного краєзнавчо-пізнавального світу.
Ось і зараз вона розмістила в себе на сторінці у ФБ цікаві давні світлини, до яких причетна її родина:
«Зліва направо: Богдан Кордуба, Іван Петрів, Іван Майка,
Роман Кордуба та їхні друзі. Це єдина світлина братів моєї мами Кордубів в молодих роках. Богдана замордували в сталінських гулагах, обидва Івани були засуджені, а потім переведені на поселення, що на Далекому Сході. Роману вдалось емігрувати Спочатку в Європу, а згодом – до Австралії. Перепробував різне, та піднявся на тому, що було в генах–рільництво від діда-прадіда…
Завіз з Європи саджанці хвої (15 мільйонів дерев, посадив кавові плантації незрівнянної кави). Зробив багато для розвитку українства в Австралії та й в Україні. Найактивніший меценат нашої гаївської церкви. Щодо костела. Я пам’ятаю його, він був знесений десь на початку 50-их (певно 1952 р.) Все одно неможливо ще й досі змиритись… Навіщо було нищити таку архітектурну красу, котра дивом вціліла у майже повністю зруйнованому місті під час війни, а тут в мирний час…»?
На світлині: Тернопільські кавалери на недільному спацері біля покоїв «Шидловської», на тлі костелу (де зараз Цум).
Фото з сімейного архіву
