Вдалішої місцини для курорту годі шукати, адже тут усе має терапевтичний ефект: від цілющої води, м’якого медоборського клімату — до великого парку з двохсотлітніми деревами й архітектурних принад палацу ХVІІІ століття.
Гроші — за пацієнтами
Перегляньте також:
- Депутати в Микулинцях проголосували за забруднення річки Серет
- На Тернопільщині діти повипадали з вікна
На час нашого візиту до лікарні реабілітації тут поправляли здоров’я понад 200 пацієнтів, з них понад 80 — наші захисники.
Від 2014 року в лікарні пройшли курс відновлення до тисячі військових. А від початку великої війни вона ще й стала тимчасовим прихистком для понад пів тисячі внутрішньо переміщених осіб.
Внаслідок реформування системи охорони здоров’я, відколи гроші почали «ходити» за пацієнтами, ситуація в закладі змінилася на краще. З Національною службою здоров’я України він підписав контракти лише на два пакети медичних послуг, що стосуються реабілітації при неврологічних і ортопедичних недугах, та оскільки пацієнтів тут традиційно багато, то кінці з кінцями зводити вже не доводиться. Крім цього, лікарня заробляє ще й платними послугами.
«Стало краще не до порівняння, — визнає керівник лікарні Зіновій Ясеник. — Тепер ми розпоряджаємося грішми, які отримуємо від НСЗУ, на свій розсуд. А найважче було в дев’яностих. Тоді, щоби втриматися, ми першими в області офіційно ввели платні послуги. Пацієнти платили по сім гривень за 21 день реабілітації — і ті сім гривень нас врятували. Поступово ми підвищували суму, бо наші процедури дороговартісні, великі об’єми води і грязі треба нагрівати тільки газом. Технологія не передбачає переходу на альтернативне паливо».
Однак лікарня — це не лише процедури, а й господарка. Зіновій Андрійович розповідає, що протягом останніх років тут збудували нові очисні споруди, котельню, відремонтували і перекрили корпуси, а за рахунок Фонду регіонального розвитку майже завершили ще один корпус. Торік почали обгороджувати територію. Крім цього, в лікарні через агресивний вплив сірководню часто доводиться робити ремонти, що п’ять-шість років змінювати батареї опалення.
Благословення природи
Пацієнти, котрі відвідують оздоровницю регулярно, щоразу помічають підвищення рівня комфорту. Не змінюється тут тільки вода, що б’є із шести мінеральних джерел поблизу Конопківки. Вода сульфідна, збагачена сірководнем. У її хімічному складі — близько двадцяти мікроелементів, більшість із яких має терапевтичний вплив. Уміст сірководню в ній сягає 100 мг на літр, солей — 0,8—1 г на літр.
Сульфідні ванни, а надто в поєднанні з торфогрязьовими аплікаціями, фізіотерапевтичними процедурами, лікувальною фізкультурою, масажем і дієтичним харчуванням, допомагають при багатьох недугах. Це захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату, системи кровообігу і вроджених дитячих патологій.
Цілющий вплив конопківської води, якою природа благословила цю місцевість, перевірений століттями. Ще у 1675 році під час облоги турецько-татарськими військами Теребовлянського замку нею лікували поранених і недужих. Обмивали рани, давали пити — і незадовго слава про джерела з «живою» водою поширилася на всі околиці.
Перший курорт у Конопківці побудував у 1792 році тодішній власник Микулинців та округи Ян фон Конопка. Тож цьогоріч минає ще й 230 літ із часу заснування в цій місцині першої оздоровниці.
У 20—30-х роках ХІХ століття тут лікувалися хворі з усієї Східної Європи. Наближені до імператорського Австро-Угорського двору приїжджали сюди на два-три місяці з родинами і прислугою. Рік у рік кількість курортників стрімко зростала — у 1932-му в Конопківці оздоровилися 4228 осіб. До речі, перша наукова праця про мінеральні води Тернопілля, що побачила світ німецькою мовою у 1829 році, була комплексним дослідженням хіміка Теодора фон Торосевича саме конопківської води.
Проте після смерті Яна Конопки у 1854-му курорт почав втрачати популярність і не витримав конкуренції із Трускавцем та Моршином. У 1890-му він був знищений пожежею.
І аж у 60-х роках минулого століття тодішній головний лікар обласної лікарні В’ячеслав Апостолюк, котрий вивчав оздоровчі властивості сірководневої води з Конопківки, вирішив відновити лікувальну практику нею. Спершу відкрили профілакторій на джерелі, а згодом (у приміщенні палацу з атлантами, де раніше мешкали Конопки) — Микулинецьку обласну водолікарню. З 1976-го вона стала фізіотерапевтичною лікарнею реабілітації.
З любов’ю до фаху і людей
Першим головним лікарем закладу став Петро Мартинюк, нині — кандидат медичних наук, заслужений лікар України. Петра Гавриловича призначили на посаду 1 липня 1967 року. Він відразу взявся за капітальний ремонт і реконструкцію палацу, в якому досі містилася школа, і 1 грудня водолікарня прийняла перших 50 пацієнтів.
«Сюди людей приваблює вода, цінність якої давно доведена, і людяний персонал, — каже Петро Мартинюк. — З самого початку ми його так добирали і виховували. Найважливіше — щоб люди працювали за покликанням, з любов’ю до свого фаху і пацієнтів. Тоді для них добре слово вдячності буде ціннішим від грошей».
…Після Петра Мартинюка заклад очолив Михайло Гаврилишин, а 27 років тому — Зіновій Ясеник. Усі — вмілі керівники- господарі.
Але враження пацієнтів завжди більшою мірою залежать від персоналу. Незважаючи на шкідливі умови праці, пов’язані із сірководнем, багато людей працюють тут десятиліттями. Із 55-річним ювілеєм закладу збіглося 44-річчя праці в ньому лікарки Любові Шкробот. Медсестра Стефанія Мудра і працівниця кухні Ганна Затонська віддали Микулинецькій оздоровниці по 38 років життя. На рік менше тут працює медсестрою Любов Видаш.
Вони стверджують, що близько половини пацієнтів лікарні відвідують її раз-два на рік постійно. Тож оздоровниця стала родинною для кількох поколінь багатьох сімей.
