Дехто як мантру повторює сьогодні відому фразу про те, що коли звучать гармати, музи сплять. Та чи так воно насправді, в сучасних реаліях, коли внаслідок кривавого нападу московитської орди маємо незліченну кількість жертв? Сьогодні музи кричать! Зболене і стражденне слово виливається в рядки, строфи, вірші… Хоча, у перший місяць війни, музи майже мовчали…
А правда така: серед творчих людей не всі можуть писати у ці темні часи. Всі ми різні. Тому радіє серце, коли в Україні відбуваються бодай мистецькі конкурси, фестивалі.
Перегляньте також:
- Студентка з Тернополя Маріна Міжонова здобула перемогу на конкурсі краси
- На Тернопільщині проводять конкурс на посади поліцейських офіцерів громади
Яскравий взірець – поетичний конкурс «Коли закінчиться війна» («Всеукраїнська поетична родина»). Отже, дипломанткою згаданого конкурсу стала наша краянка із Великого Ходачкова, педагогиня за фахом Інна Кінь (творче псевдо Іннеш). Ця щира і відкрита до світу поетка запам’яталась мені своїм баченням довколишнього світу ще під час своєї творчої презентації на одному із засідань літературного об’єднання, яке працює у нашій Тернопільській письменницькій спілці. «Щиро дякую за організацію таких конкурсів,незважаючи на нелегкий час, ви підтримуєте у нас бойовий дух, не даєте скласти свої стилети і стилоси. Дякую, що ви з’явилися в моєму житті)))» – так прокоментувала цю подію авторка переможниця. А ось і сам вірш, який брав участь у конкурсі. Скільки у ньому спраглого чекання, віри в Перемогу, непроминальної енергії всемогутнього родоводу, зрештою – скільки в ньому України!
Коли закінчиться війна
Повертайся хутчіш, я на тебе, коханий, чекаю!
Я, як горлиця, мощу гніздечко і все торкочу.
І вже з м’яти тобі насушила під стріхою чаю.
Я тобі наварю, насолю, як завжди, напечу!
Повертайся, коханий, неси у наш дім Перемогу!
Сядем вкупочці тихо і пісню сумну заведем –
Про поля, про сади, про курну, але рідну дорогу,
Про вишневий садок, перекупаний теплим дощем.
Сонце сіло давно, але ми цього, навіть, не бачим.
Нічка тепла, спокійна бере нас в солодкий полон.
І разом, як колись, посміємось, а, може, й поплачем…
Тільки буде це все наймилішим, як вранішній сон.
Будуть зорі світити і падати в трави зелені,
Будуть діти сміятись і гріти долоньками світ.
Повертайся, коханий, чекаю, скоріше до мене:
З Перемогою, рідний, бо так заповів ще твій дід!
Іннеш.
