Автор відомого на весь світ піснеславня «Ой, у лузі червона калина» Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року у Шманьківцях, тоді Чортківського повіту (Австро-Угорщина), у сім’ї священника, о. Миколи Чарнецького, який був парохом у селі протягом 1871-1882 років.
Степан був наймолодшим з 13-ти дітей у сім’ї. Після смерті чоловіка і призначення нового пароха о. Івана Гордієвського мати, спольщена німкеня Владислава з Екгардтів, із синами (Степанові не було й двох років) й доньками змушена була покинути парафіяльний будинок. Удова з дітьми переїхала до Станиславова, де тоді жив Іван, старший брат Степана. Але після передчасної смерті Івана мати з дітьми переїхала до дочки у Львів.
До 12 років Степан говорив польською мовою, але пізніше почав навіть робити зауваження студентам-українцями які в побуті не спілкувалися українською. Його племінниця зазначала, що саме він її зробив українкою.
У 1898 році закінчив V клас в цісарсько-королівській Вищій реальній школі м. Станиславова. У 1900 році закінчив VII клас, склав матуру (іспит зрілости) у Вищій реальній школі м. Львова. 4 жовтня того року вступив на навчання до Політехнічної школи у Львові на інженерний факультет. 21 липня 1902 року склав перший державний іспит, також отримав оцінки за зимову сесію 1902-1903 років, далі записів нема. Зі спогадів покійної дочки поета Олександри відомо, що «батько провчився до диплому, але диплому не захищав».
Творче життя поета розпочалося в місті Лева, де він пише літературно-мистецькі публікації, видає збірки поезій, стає одним із перших творців «Молодої музи» та великим театралом у складі театру товариства «Руська бесіда». Його приятелем був польський поет Генрик Збєжховский, мама якого була з українського роду Бучацьких.
У 1914 році Чарнецький працював над постановкою трагедії Василя Пачовського «Сонце руїни» про гетьмана Петра Дорошенка. Замість фінальної пісні-скарги «Чи я в лузі не калина була», поет вирішив вигадати більш оптимістичний фінал, ввівши у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки». Він переробив у ній слова так, щоб текст краще вписувався у зміст вистави, а останній куплет залишив без змін.
У серпні 1914 року у Стрию «Червону калину» вперше почув Григорій Трух – чотар УСС. До першої строфи «Ой у лузі…» він додав ще три, які невдовзі увійшли до гімну Українських січових стрільців. У 2014 році історія повторилася, але вже в іншому вигляді – на сході України розпочалася російсько-українська війна. Тоді пісня відродилася вдруге. А з початком російського вторгнення в Україну у 2022 р. на фоні Софії Київської піснеславень УСС виконав фронтмен гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк. Так він надав пісні третє дихання, зробивши її ще більш популярною. Нині «Червону калину» наспівують не тільки в Україна, а й у різних країнах світу.
Але повернемося до її творця – Степана Чарнецького. У 1918 році на службі, яку полишив згодом, в австрійській армії мав звання старшого стрільця.
Видатний український поет Іван Франко поважав і цінував його талант театрального рецензента й перекладача, відомий блискучий переклад Чарнецького польською мовою Франкової ліричної мініатюри «Як почуєш вночі…». Проте була й критика від Каменяра в бік Степана й інших письменників. У 1934 році Чарнецький видав «Нарис історії українського театру в Галичині».
У шлюбі з полькою Іреною Чарнецькою-Поповчак вони виховували двох доньок – Олександру та Ксенію. Перша разом із чоловіком виховала сина Юрія, який у свою чергу має доньку Олесю. Нині правнучка Степана Чарнецького разом з чоловіком виховують праправнуків Остапа та Матвія Мужиків.19 вересня 1941 року поет вступив до Спілки письменників. Помер 2 жовтня 1944 року в Львові, де й похований на Личаківському цвинтарі.
Відродження пам’яті про Степана Чарнецького в родинних Шманьківцях розпочали в 1990 році. 26 травня 1991 року відбувся перший фестиваль «Червона калина» з відкриттям пам’ятника С. Чарнецькому (скульптор – Іван Мулярчук, ініціаторка – просвітянка Надія Процьків). Тоді на урочистостях була присутня дочка поета Олександра Кучма-Чарнецька.
Максим ОГОРОДНИК
P.S. Автор публікації вдячний за допомогу краєзнавцю Дмитрові Логушу (надав відомості про школи, в яких навчався поет) та львівській письменниці, авторці книжки «Меланхолія Степана Чарнецького» Надії Мориквас.
Джерело: Свобода плюс Тернопільщина, № 31, 25 травня 2022 р.
