4 травня 2022 року минуло 100 років від дня народження Івана Снітовського, якого земляки запамʼятали як активного громадянина у всі часи, видатного педагога, всебічно розвинену людину, у якої на першому місці завжди було добро та правда.
Цю круглу дату скромно відзначили в Теребовлянському музеї-майстерні в колі синів покійного нині Івана Йосиповича – Йосипа та Олега, декого з його родини, колишніх учнів, знайомих та громадських активістів і, зрозуміло, за активного сприяння директора музею Ярослава Ярошевського. Останній підготував кімнату для зустрічі, стенд із давніх фото пана Івана, книги, фотоплівки, а також демонстрацію інших фото через проектор.
Перегляньте також:
- Збережімо наших дітей у час війни. До Міжнародного дня захисту дітей 1 червня
- В чому полягає гідність людини?
Спершу розповіли про батька його сини. Олег Снітовський, заслужений журналіст України і нині мешканець Тернополя, поділився дитячими враженнями про вітця через призму із сучасних відчуттів, розповів про основні віхи життя батька.
Іван Снітовський народився в Теребовлянськім краї, у селі Могильниця. Під час ІІ світової війни навчався у Львівському медичному інституті, але так його не дали йому закінчити нові окупанти і на «спокуту» послали на Харківський тракторний завод, де відбували покарання й інші тисячі «винуватців» перед радянською владою. Але і там Іван проявив себе новатором, за що отримував подяки, які згодом обертались проти нього самого. Все ж його ненці вдалося сина повернути додому й він вступив до Теребовлянського культосвітнього технікуму. А далі була сумлінна праця на бібліотечній ниві до 1964 року. Проте за нові ідеї та кропітку ефективну бібліотечну працю, яку, до речі, не раз відзначали на союзному рівні, його підступна влада зняла з посади директора закладу. Далі Іван закінчує Львівський учительський інститут і заочно географічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. До кінця свого життя пропрацював вчителем географії в школі. Пан Олег повідомив, що протягом всього життя батько їм, своїм синам, а також кожній людині багаторазово наголошував: «Все, що не робиш – роби до кінця!»
Йосип Снітовський, старший син, нині мешканець Дрогобича, що на Львівщині, підкреслив, що у них в родині завдяки батькові найціннішим скарбом була книга, до неї так ставилися, як і до хліба. А, взагалі, їхнього батька цікавило все на світі – історія, краєзнавство, філателізм та нумізматика, природа, геологія, навіть деколи рибальство. Йосип сказав, що вони на памʼятнику батьку написали його крилаті слова, які він любив повторювати повсякчас: «Все, посіяне тобою, проросте добірним зерном!»
Вихованка Івана Снітовського, у якої той був класним керівником в школі – Оксана Брездень, розповіла, що вони в школі з нетерпінням чекали виховних годин, як чогось цікавого та незвичного. А один із колишніх учнів відмітив, що уроки географії для нього були найбільш цікавими, всі їх чекали з нетерпінням. Адже ці уроки ще в ті часи пан Іван проводив по своєму, по новаторському, з любовʼю та шаною до кожного учня. В нього на уроці підняті руки всіх учнів були звичним явищем. Кожного уроку майже всі учні й бували оціненими та хваленими. Олег та Йосип продемонстрували присутнім збережені тести для опитування учнів. Та таке лише недавно почали реалізовувати в педагогіці. Фактично Іван Снітовський випереджував час мінімум на 50 років своїми підходами, своєю думкою, своєю силою до пошуку нового та результативного, до заохочення школярів, а не до радянського примусу у всьому, в тому числі, і до навчання. А туристичні походи рідним краєм які він організовував! Медобори, річки Гнізна, Серет, Дністер, Збруч – всюди він побував із своїми вихованцями, навіть деколи проводили сплави. Та школярі від цього, як нині б сказали – просто «балділи», вчитель для них був кумиром і вони постійно заглядали йому в рот, завжди бігали із запитаннями, цікавими повідомленнями. А пан Йосип їм відповідав чуйністю, розумінням і ніколи нікого не наказував, а лише заохочуюче спонукав. Тут школярі на практиці здобували знання з географії, геології, археології, біології, метеорології, історії. До того він робив масу фото з тих походів і диво-дивне – кожному учаснику вручав пізніше ті світлини. Пан Олег повідомив, що в батька були фотоапарати в різні часи «Київ» і ФЕД. Скільки ж часу пан Іван віддавав дітям, хто те може порахувати? Та чи й потрібно таке? Всі ті зернинки знань і добра все життя памʼятаються його учнями, синами й проростають постійно людяністю та любовʼю.
Громадська активістка і колишня бібліотекарка Надія Хома розповіла, що в минулі роки у центральній бібліотеці для дорослих, якою керував довгий час Іван Снітовський , не одноразово проводились заходи з демонстрацією фото, присвячені визначному теребовлянцю.
А Микола Шевчук та Микола Ковальчук відмітили широту душі Івана Снітовського, його товариськість та сприяння розвитку краєзнавства рідного краю.
Без пафосу про Івана Снітовсьго можна з впевненістю сказати: він все життя віддавав своє серце людям та дітям. Напевно тому і згорів цей великий зростом, міцний статурою чоловік раніше строку… Але, пане Іване, знайте, що ті жаринки і ті зерна, посіяні вами, живуть у людях і так буде вічно!
Фото: Олег Капуста
Фото: Олег Капуста
Фото: Олег Капуста
Фото: Олег Капуста
Фото: Олег Капуста
Фото: Олег Капуста
