Нижче читач може прочитати уяву автора про кохання під час нинішньої війни з московським окупантом. Можливо це далеке від реальності, але можливо й ні, оцінювати вже вам, шановні. Лише відмітимо, що в Україні з початку війни вже одружилися 11 тисяч пар. Акт про шлюб може скласти працівник ДРАЦС, а також командир військового формування або керівник закладу охорони здоров’я, в якому перебувають або працюють наречені.
Пробудження всього живого, розквіт трав та дерев, спів пташок та гудіння бджіл навесні… Все це зруйновано московськими фашистами у нашій любій Україні. Натомість виття сирен повітряної тривоги навіть там, куди не сягнули брудні рука та чобіт окупантів… Знищені безжально вщент міста та села, вбиті мирні мешканці, замордовані та зґвалтовані жінки, діти… Розстріляна, зґвалтована весна 2022 року…
«Татусь нас і далі захищає, просто довелось подарувати його тіло Богу, щоб татко міг стати Янголом»,- такі слова підібрала для маленької донечки одна дружина військового, який віддав найсвятіше, що є в людини – своє життя за Україну.
Знайомство під час війни
Його звали Степан, років під тридцять, родом із Зх України, офіцер у званні капітана Сухопутних військ ЗСУ, мав у підпорядкуванні роту. А до війни займався успішно аграрним бізнесом, проте з першого дня пішов добровольцем, адже мав добру військову підготовку. Побував в багатьох битвах з ворогами, мав військові бойові відзнаки.
Одного разу, перевіряючи звично та регулярно боєздатність, підготовку та навчання ввірених йому менших підрозділів, на стрільбищі побачив одного бійця, який стріляв по мішені у вигляді людського силуету лежачи з автомата. Підійшов до солдата та почав спостерігати мовчки: положення тіла та ніг правильне, але стрілець чомусь не міг влучно поцілити в ціль і одиночними, і спареними пострілами. Звернувся:
– Солдате, затримуйте дихання перед пострілом. – Той раптово з позиції лежачи враз опинився в позиції стоячи та врік:
– Слухаюсь, пане…, е-е-е.., майоре! – Офіцер:
– Капітан, капітан поки що. О, чую по вимові, що ви западенець. Так?
– Вибачте, пане капітане. Не розгледів. Так, я з Прикарпаття, – відповіло закіптюжене кругле обличчя.
Капітан пізніше звернувся до сержанта відділення, щоб той розповів про того солдата, він так завше знайомився із кожним своїм солдатом. Сержант розповів наступне:
-Це наш універсальний солдат із псевдо «Біо», володіє бойовим тхеквондо та іншими східними єдиноборствами. Це наш ніндзя, можна мовити. Вона закінчила біофак і була вчителькою біології в школі. Коли навчалась у вузі, отоді й опанувала тими східними мистецтвами. Я впевнений на всі сто, що в школі її діти слухали беззаперечно у всі вуха. Та й часом у вільні хвилини вона розповідала бійцям про своїх учнів тихим голосом, а з очей їй лилися чомусь сльози. Не розумію. Тут москалів чикає своїми ножиками на 18 запчастин, а тут при згадці про дітей плаче… Ще дуже вправно кидає стилети та сюрикени, навіть не помітно рухів, таку має швидку реакцію. Ще що? Володіє всіма видами стрілецької зброї, також ПТРК, в тому числі – джавелінами( США – ПТРК) та нлавами(Nlav – англ. ПТРК). Опанувала останні за декілька днів. На її рахунку більше роти живої сили противника, з десяток танків та іншої бронетехніки, а також два гелікоптери і навіть один літак «Су». – Капітан все те слухав з виряченими очима та відвислою щелепою. А сержант продовжував:
-Ще ганяє на трофейних танках та самохідках, та на будь-яких авто. Має багато нагород, навіть один бойовий орден. Від нас нікуди не хоче йти, хоч їй пропонували багато разів. Все ж найкраще в неї йде розвідка. Під час того й відзначилась найбільше по знищенню ворога та його техніки. Сам ходив з нею двічі. Чортиця, вам скажу і все тут. А от прицільно не може стріляти з АК. Як вже ми не стараємось, нічого не виходить. Також не може запамʼятати знаки розрізнення офіцерів. Тьху ти! Ще що? А-а-а…, як прийшла до нас, то відразу заявила, що вона ще цнотлива дівчина і нікого до себе не підпустить, навіть не рекомендує пробувати. Ага, були такі, які не послухали, були… Більше ніхто навіть про те не думає, навіть я. Галі вже аж 24 роки, а вона ще не того… Тьху ти! Рахується у нас кулеметницею, ну, і розвідницею. Часом під час бою співає-верещить своїм чортячим голоском, від якого москалі падають мертві навіть без куль – «… лента за лентою, набої подавай!» І спробуй вчасно не подай. Ото ще казала як прийшла, – Я вам тут не прийшла прати труси та шкарпети, їсти варити, будете мені набої подавати до кулемета, ну…, і якщо прошпетитесь, то будете те все мені прати. – На те відразу всі солдати стали в чергу. А вона до них, – Чого? – Вони, – Давай, ми вже тобі все те виперемо! – І що? А то – лягли долу штабелем всі, як один від Галених ніжок. Розумна, кмітлива, винахідлива у всьому. Ну, а про сміливість та мужність, патріотизм я вже не кажу. Каже сама про себе, що бандерівка з діда-прадіда, селючка із забитого села. Своєвільна, неслухняна, проте субординації дотримується беззастережно. Наш лейтенант називає її лише «Генералом», а не «Біо». Хватить про Галю?- Капітан мовчав деякий час, потім, – Вона ще стріляє? – Аякже, вона буде стріляти доті, доки 5-10 цинкачів не опорожнить. До речі, сама їх здобуває у бою, не хоче тринькати(за її виразом) офіційний боєкомплект. – Капітан, – Ходім, я її враз навчу влучно стріляти. – Тут вже сержантові очки опухли і він лиш головою помахав та вони пішли на стрільбище. Коли підійшли до лежачої з АК Галі, капітан до неї, – Встати! – Та – бух і стрибонула з лежа на стоячи і, – Слухаюсь, пане капітане. – Той, забираючи у неї зброю, – Ось, що, Галю. Уяви, що та мішень – то москаль, що топче твої грядки! – Дівиця грізно, – Ш-о-о-о? – І бух, вихватила АК з рук капітана, в русі пересмикнула затвор і…, і випустила всі кулі, що були в магазині з бедра, в бік мішені. Сержант підніс люрнету(бінокль) до очей та шепелявить, – Ну й ну, Галю. Та в тебе купність на сто балів, суцільна діра в мішені на грудях. А одиночними так можеш по всіх органах москалячих? – Галя невидимим рухом витягла «макара» із кобури сержанта та, не цілячись і знову з бедра, випустила весь магазин. Капітан глянув в бінокль – діри були в очах мішені, в переніссі, в серці, нирках, печінці і … в, ну, в межиніжжі. – Ну, ти й Галю! – Й заспівав куплет пісні «Ой, ти, Галю…», потім «Їхали козаки», в якій Галю привʼязали до сосни і потім підпалили її. – Та ти, Галю, просто ковбой і снайпер. Як же досі так погано стріляла? – А шо? Бо москаль перед очима не стояв. У бою я їх більше ножиками ріжу, бляшками, ручками та ніжками кладу на борт руского карабля. А щодо сосни, то вже були такі, шо пробували мене припнути, не кажу вже про підпал її. Ше м не знайшовся такий козарлюга…А в полон я москалям не здамся ніколи. Бачте, ось на серці, між грудьми, в мене граната привʼязана? Так загинув мій прадід-повстанець та забрав із собою ще 5 енкадебешників, тато розповідав… – Та й затягнула пісню «Я Крук, чорний сотник УПА»» – Сержант, переводячи мову із сумного – Да-а-а, пане капітане, як ви й казали, навчили Галю в одну мить. Йди відпочивай, Галю, та приведи себе в порядок. Завтра ж знову на залицяння до москалів.
Між них зашпорталось кохання
Йдучи назад, капітан щось шепотів собі під ніс бездумно і був, мов не в собі. Сержант навострив вухо та вчув, – Ой, ти, Галю, Галюнічко, моя! Які ж у тебе очі карі, пропалили моє серце наскрізь. А яка ти вся ладна та фігуриста, мов гітара. І як тобі такі перса важкі, напевно розмір № 6, вкладаються під бронею(бронежелетом)… – І ще багато чого шепотіли та тремтіли губи капітан. Сержант подумки, – Ну, усьо, гаплик капітану. Але…, але і в Галі очки свіркали, як та ранкова зоря… Да-а-а…, діла… Шо ж тепер буде?
А далі було те, що капітан вкупі з сержантовим відділення тієї ж ночі пішли в розвідку, переодягнувшись у москалячу форму. Галя взяла вперше АК. На паску мала 4 гранати, окрім тієї між грудьми, а от стилетів та сюрикенів не видно було на ній. Сержант, – Галю, а чом то ти тую руру цього разу взяла? – Га? – У відповідь, – Та я тепер же снайпер, от і спробую. – І спробувала все Галя у бою, показала себе яка вона «Біо» і «Генеральша» вкупі. Як не приглядався капітан до неї у ближньому тихому бою нічному, та так і не зміг вловити митей кидків холодної зброї дівчиною. Вони знищили більше пів сотні москалів(переважно завдяки Галі), захопили цінні стратегічні документи. А вже під час відступу не стидались, палили зі всього, що хто мав. Ну і Галя викидала свої гранати на бензовози та вистріляла три магазини з АК. Так, що шурум-бурум був ще той, окупанти відступили із села в степ, бо бої йшли з участю Галі та капітана на півдні. Та далі було ще більше – капітан з Галею ходили у нічні пошуки майже щоночі, переодягаючись то у ворожу форму, то в цивільне. Одного разу, вже ранком, вони сиділи змучені на лавці неподалік порту одного з південних міст України, захоплених окупантами. Відпочивали та обійнялися. Капітан до Галі, – Чого ти? Тож весна ще, зимно, а так я тебе зігрію. – Вона, тулячись міцно до чоловіка, – Та ти, Степанку, мене з першого погляду тоді на стрільбищі зігрів у саме серце, вірніше запалив його… – Степан з виряченим очима, – Та-а-а-к? – Та й ну цілувати обрану, послану йому самим Богом, у вуста жагучі, у шийку білу, далі все було запаковане. А вуста витязя шепотіли в той час, – Кохаю, кохаю, кохаю до безтями! Кохаю з першої миті! Ти сама кращіша дівчинка на світі! Я без тебе тепер не зможу! Давай будемо разом назавжди? – Галя, закривши очі й з усмішкою приємною, – Ще, милий, ще! Ще кажи такі слова, я ніколи їх не чула. Ой, поглянь, як то гарно горить той москалячий кораблик у порту! Га? – Капітан, – Ага, красиво. Тож ти його… Ой, напевно це є найкращим боком кохання, коли разом з коханою дивитися, як горить ворожий корабель… Давай завтра поберемося? – Згода, згода, згода! А післязавтра весілля справимо з нашим відділенням. Га? – Точно. Так все і буде. – З тими словами Галя посміхнулася враз зблідлим і знекровленим лицем, хотіла ще ручкою білою попестити коханому лице, але враз розмякла та сповзла без тями з лавки. Капітан ойкнув, злякався, як ніколи і ну знімати броню та роздягати дівчину. Тут в ранковій імлі на нього зиркнули дівочі незаймані утвори, вони вигулькнули з полону одежі, мов два крейсера у всій своїй красі. Від того дива капітан ледь сам не зомлів, але взяв себе в руки та зробив обезболюючий та кровоспинний уколи, наклав на наскрізну рану в плечі тампон, потім повʼязку та закріпив їх липучками, далі довго обмотував кохану бинтами вздовж і впоперек. Отак і тягнув найцінніший скарб для нього до своїх позицій. Броню також тягнув, не полишив, бо знав, що такої немає більше на все військо, адже Галі його зробили по спецзамовленню з титанового сплаву якогось полегшеного. Вже в шпиталі Галя ніяково якось до Степана прошепотіла: – Бачив мене, милий? – Та й зашарілася, червоніючи. Потім чомусь, – А до війни я мала довгу русу косу аж до поясу. Але перед військкоматом зрізала її та поголила голову на чисто. Всі думали, що я хлопець спершу, але як заглядали нижче на мої баняки два, то й все розуміли…
Через два тижні пару офіційно зареєстрував полковник при свідках, при тому мовив, – Благословляю! Але дивіться, не зробіть дитини, бо буде тоді у нас син полку. Га-га-га! – На, що Галя подякувала та запевнила, що такого не буде. А капітану в той час показала дулю та промовила, – Навіть про таке не мрій до нашої Перемоги! Я бачу тебе наскрізь, що ти б такого хотів і мене відіслав би з фронту. Знай – я буду воювати навіть з животом, навіть на девʼятому місяці. І якщо таки таке все таки трапиться, то народжу нашого сина в шанці… – Зрозуміло, капітан промовчав, але потер задоволено руки і про себе подумав радісно, – Ха! До того часу і війна закінчиться, мила…
А сержант по скромному весіллі казав: – І шо то робить з людьми кохання? За одну мить робить снайперами, підриває ворожі кораблі, танки, збиває літаки і всяку іншу нечисть. Напевно це почуття й здолає війну!
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
