Доля усе вирішила за нас. Кривава московія змінила назавжди наше відношення до оточуючого світу. І сам навколишній світ тепер зовсім по-іншому дивиться на Україну та сприймає українців.
Ще зовсім недавно, для переважної більшості населення Землі, Україна – то була країна «десь в Європі, біля росії». «Колишня частина СРСР». Та все змінилося. Змінилося дуже швидко, за два місяці, і – докорінно.
Мабуть, за усю історію цивілізації ні одна окремо взята країна не приковувала до себе таку увагу світового суспільства, як Україна сьогодення. І не просто увагу, а щире співчуття та глибоку повагу. Цивілізація перебуває у захваті від героїзму та мужності захисників і разом з нами, українцями, оплакує тисячі загиблих мирних українців.
Ми не хотіли війни! Ми не хотіли вбивати москалів та трощити «другу армію у світі». Путін усе вирішив за нас, поставивши перед жорстоким фактом розпочатої ним війни на знищення Української Нації. І Українська Нація відповіла на виклик. Та так відповіла, що кремль ніяк не може оговтатися від численних поразок.
Путін краще за будь-яку «загрозу з боку НАТО» зміг вщент зруйнувати росію, яка і так ледь трималася на ногах. Поразка за поразкою на всіх фронтах: і на воєнному, і на економічному, і на дипломатичному – поставила жирну крапку на всіх перспективах та мріях російського суспільства.
Хоча перспективи за влади путіна у росіян були досить обмежені і, окрім «прямої дороги до Раю», обіцяної владою кремля, інших перспектив не вбачалося на історичному горизонті. Та й з цією перспективою росіяни мають розпрощатися. Бо шлях до Раю їм закритий на довгі роки. Злочинців та рабів до раю не пускають!
Ми не хотіли війни! Та підступний ворог похмурим ранком 24 лютого не залишив нам ніяких шансів на мир та спокій у сьогоденні. Виключно у сьогодені, яке тільки загартувало Націю та підняло на Подвиги всю країну. Бути українцем зараз почесно. І перспективно в майбутньому. Бо Україна – країна-Переможець! Вона вистояла під навалою злодія та незабаром зітре осередок Зла з лиця Землі і перетвориться на квітучу, щедру ресурсами та душею країну, що стане взірцем мужності та людяності для всієї цивілізації.
«Я з України» – це насправді звучить гордо для всього світу. «Я з росії» – навпаки, стало як вирок. Як визнання власної неспроможності до будь-яких людяних дій та вчинків. Як тавро, що отримав кожен росіянин завдяки власній дурості, яка дозволила випестувати злочинця та надати йому абсолютну владу.
Ми не хотіли війни! Та доля обрала саме Україну для того, щоб стати на боці Добра і перемогти Зло!
Ми переможемо, рани загояться. Українці відбудують ще красивіші міста та затишні села. Зруйновані мости знов поєднають береги широких українських річок. Розквітнуть сади та заколосяться поля. В Криму та ростовській області ми виростимо величезний врожай кавунів та динь. Бо їх так полюбляють українські діти! Ті діти, у яких путін зараз вкрав радість та щастя…
Малеча згодом забуде все погане. Запам’ятають дорослі. Назавжди! І ця гірка від втрат близьких пам’ять, як набат, буде битися у наших серцях, постійно нагадуючи будь-якому божевільному злочинцю про неминучість справедливого покарання.
Будь-де і будь-коли!
Слава Україні! Слава Героям Українцям!
Смерть ворогам!
