Наукові дослідження українського народного килимарства, як і загалом народного мистецтва, по-справжньому розпочалися в останній чверті ХІХ ст. Інтерес спалахнув під впливом перших масштабних міжнародних промислових виставок у Парижі, Чикаго, Берліні й інших містах світу. На них, зокрема, були представлені й вироби українських народних майстрів – гончарів, різьбярів, килимарів, ткачів, майстрів вишивання.
Килими Поділля в загальноукраїнському контексті займають особливе місце завдяки унікальному образотворенню. Майстри-килимарі Поділля та Полісся зберегли в первісній чистоті орнаментальну мову, яка своїми витоками сягає часів культури Трипілля-Кукутені.
Перегляньте також:
- Підгорянський монастир на фото 1900-х років
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
За допомогою віковічного досвіду та практики, майстри виробили оптимальні вміння й навики, а також удосконалювали процес ткацтва, виходячи як із життєво-побутових, так і духовно-естетичних потреб.
Технологічні прийоми та традиції народного килимарства Поділля, без сумніву, формувалися на місцевих теренах із давніх часів. Так само місцевими були сировина й матеріали. Археологічні пам’ятки свідчать про прадавність народного килимарства в цьому краї. Переконливим аргументом є орнаменти подільського килима (текст та світлини з видання: Подільський килим. Київ. 2018. С. 11–43).
Тетяна Яцечко-Блаженко
Джерело фото: https://www.facebook.com/dnabb.org
