З кожним новим днем ​​і втратами, цілі та завдання, які ставилися російським командуванням перед підлеглими військами, скукожувалися у розмірах та обсягах…

Перегляньте також:


Радянська школа

Так, у перший тиждень боїв командування військ противника активно і гарячково гнало всі свої ударні угруповання вперед. Маючи під рукою певний набір резервів, воно як завжди “рішуче і сміливо” вводило їх у бій. Повністю, відповідно до положень так званої “радянської військової школи”, тобто – незважаючи на швидко мінливу сітуацію, за заздалегідь розробленими планами.

При цьому рівень догматизму і невміння російського військового командування оцінити оперативну ситуацію, що складається у динаміці, і вчасно внести необхідні коригування в сам план зашкалювали. Про це дуже красномовно свідчило прагнення за будь-яку ціну виконати заплановане і поставлене завдання, навіть тоді, коли це завдання через об’єктивні або суб’єктивні фактори виконано бути не могло в принципі…

Конвеєр смерті

Росіяни перли в лобову – тяжко озброєні і малорухливі колони техніки супротивника грузли на незнайомій місцевості, дробилися ЗСУ і поступово знищувалися ними… Не дивлячись на це, командування супротивника знову і знову кидало на один і той же напрямок все нові й нові сили, практично, як на конвеєрі… у повній відповідності до положень радянського підручника з оперативного мистецтва “нарощуючи зусилля”. Роблячи це абсолютно по-дебільному.

З перших днів вторгнення, ЗСУ, пропустивши цю орду бронетехніки на оперативну глибину своїх бойових порядків, стали лупцювати по їхніх тилах і флангах, перейшовши до маневрової та рухливої ​​оборони.

Намагаючись, при цьому, наносити росіянам, що так масштабно атакують, стрімкі флангові і відсічні удари. Відходячи, відриваючись і активно маневруючи невеликими рухомими тактичними групами після таких ударів. Таким чином, противник зазнавав значних втрат, втрачаючи поступово, день за днем, свій наступальний потенціал.

Росія загрузла

Зрештою, в результаті такого “вимотування”, у цих орд бронетехніки почало закінчуватися паливо, продовольство, боєприпаси… і вони зупинились. Причому, у переважній кількості випадків, аж ніяк не у зручних для цього місцях.

Відбувалося це не одразу, а, так би мовити, в коливально-загасаючому режимі… Від суцільного маршу по всіх напрямках, вони спочатку перейшли до хвилеподібних смикань, потім до окремих “фрикцій” на окремих напрямках… і, зрештою, остаточно встали, перейшовши до оборони практично на всіх операційних напрямках, за винятком кількох окремих дільниць… де, як їм здається, і сьогодні “є можливість прорватися”…

Наразі саме на цих окремих ділянках орки і намагаються сконцентрувати ті невеликі резерви, які в них залишилися, з метою все того ж “розвитку успіху, що намітився” шляхом “нарощування зусиль”.

Прапор їм у руки та барабан на шию. Продовжуйте так само.